Така, як ти. Марк Леви

ж спізнюєтеся, так?

      Не чекаючи на відповідь, Санджай нахилився до дівчини, підняв її й пересадив на заднє сидіння авто. Потім він склав візок, сховав його в багажник і повернувся зачинити двері.

      – Ось так, – задоволено повідомив Санджай.

      Хлоя пильно поглянула на нього.

      – Можна поставити вам маленьке запитання?

      – Звісно, – відповів він, схилившись над дверима.

      – І що мені робити, коли я приїду?

      Санджай збентежено завмер.

      – О котрій годині ваша зустріч?

      – За п’ятнадцять хвилин. Саме стільки потрібно часу, аби дістатися туди, якщо дорога не буде перевантажена.

      Санджай поглянув на годинник, обійшов таксі й сів біля Хлої.

      – Поїхали, – сказав він.

      – Куди поїхали? – захвилювалася Хлоя.

      – Залежить від того, куди вам потрібно.

      – Ріг Парк-авеню та 28-ї вулиці.

      – Мені також десь туди, – відповів він, коли таксі рушило.

      Запанувала тиша. Хлоя повернула голову до вікна, так само вчинив і Санджай.

      – Немає чого соромитися, – зрештою промовив він. – Я вас висаджу і…

      – Насправді я думала про свій недавній жарт у парку. Сподіваюся, ви не зрозуміли мене хибно. Мені шкода. Я не думала, що ми знову перетнемося в такому великому місті, ще й того самого дня. Що ви робили в моєму ліфті?

      – Піднімався і спускався.

      – Це одна з ваших улюблених розваг?

      – А що у вас за важлива зустріч? Якщо не таємниця.

      – Кастинг. Хочу отримати роль. А що чекає на вас на 28-й вулиці?

      – Також кастинг, але перед інвесторами.

      – Ви займаєтеся фінансами?

      – А ваша роль для телебачення чи для кіно?

      – Я й не знала, що у нас є дещо спільне з індійцями.

      – У нас?

      – Я єврейка. Атеїстка, але єврейка.

      – І що ж у нас спільного?

      – Звичай відповідати запитанням на запитання.

      – А не можна бути індійцем і євреєм водночас?

      – Тут я з вами згодна.

      Машина пригальмувала біля тротуару.

      – Саме вчасно! Я поясню вам, чим займаюся в житті, якщо доля знову зведе нас, – відповів Санджай, виходячи з авто.

      Він відчинив багажник, розклав інвалідний візок і посадив туди Хлою.

      – А навіщо нам бачитися?

      – Успіхів із роллю, – відповів він, сідаючи в таксі.

      Хлоя побачила, як машина розвернулася на перехресті й поїхала до центру міста.

* * *

      Мобільний Санджая не змовкав усю дорогу, але він не відповідав. Певно, Сем у своєму офісі вже пританцьовував від нетерпіння.

      Санджай прибув, але так і не зміг виправдатися за своє спізнення чи за безжурний вираз обличчя. Сем прийняв його прохолодно. Вислухавши презентацію друга, індієць подумав, що тій бракує поетичності, але в контексті ситуації не наважився про це сказати.

      Рішення прийнято: завтра зранку Сем представить проект одному з великих клієнтів, а Санджай, якщо його величність згодна, просто посидить поруч.

      Вони повечеряли