Коли Ніцше плакав. Ирвин Ялом

назад його волосся, допомогла зняти пальто й передала його служниці Алоїзії, яку подружжя називало Луї вже чотирнадцять років, відколи вона стала тут працювати. Тоді господиня звернулася до Фройда:

      – Зіґі, ти промок до нитки й замерз. Мерщій до ванни! Ми вже нагріли воду, і я поклала на полицю свіжу Йозефову білизну. Як гарно випало, що у вас двох однаковий розмір! Мені нізащо не вдасться виявити таку гостинність Максові.

      Макс, чоловік її сестри Рахелі, був велетень і важив понад двісті шістдесят фунтів.

      – Не клопочися Максом, – сказав Броєр. – Я відшкодовую цей брак гостинності лікарськими скеруваннями до нього. Обернувшись до Фройда, він додав: – Сьогодні я послав Максові ще одну гіпертрофовану простату – четвертого з ліку пацієнта за цей тиждень. Ось тобі поле діяльності!

      – Ні, – втрутилася Матільда, взявши гостя попід руку й ведучи його до ванної, – урологія не для Зіґі. Весь день очищати сечові міхури та всілякі протоки! Та він уже за тиждень із глузду з’їде!

      Вона зупинилася біля дверей.

      – Йозефе, діти вечеряють. Заглянь до них – на якусь хвилинку. Добре було б тобі передрімати перед вечерею. Я чула, як ти всю ніч шарудів, вважай не спав.

      Не сказавши ні слова, Броєр рушив був до своєї спальні, але передумав – вирішив допомогти приятелеві наповнити ванну. Обернувшись, він побачив, що Матільда нахилилася до Фройда, й почув її шепіт: «Ось тепер бачиш, про що мені йдеться, Зіґі. Він майже не говорить зі мною!»

      Лежачи в постелі, Броєр не міг заснути через думки про Матільду, яка так інтимно довірялася Фройду. Той що далі, то дужче скидався на одного з членів родини, навіть вечеряв у Броєрів кілька разів на тиждень. Спочатку тісний зв’язок налагодився між двома чоловіками-лікарями. Напевно, Зіґ посів місце Адольфа, Йозефового молодшого брата, який помер кілька років тому. А за минулий рік відчутно зблизилися Матільда і Фройд. Десятилітня різниця віку дала цій жінці привілей материнської любові. Матільда часто казала, що Зіґ нагадує Йозефа тих часів, коли вона вперше його побачила.

      «Зрештою, яке лихо від того, – спитав себе Броєр, – що Матільда признається Фройду про мою байдужість до неї? Яка вже тут різниця? Ймовірно, він сам про те здогадався, бо ж помічає все, що діється в домі. Хоч він зовсім не спостережливий у діагностуванні, зате рідко оминає увагою подробиці міжлюдських стосунків і, безсумнівно, спостеріг, як прагнуть діти батьківської любові. Роберт, Берта, Марґарете і Йоганн товпляться навколо нього, вигукуючи в захваті “дядечко Зіґі!”, й навіть маленька Дора усміхається, щойно він з’являється». Безперечно, Фройдові відвідини цієї оселі виходять на добре. Броєр усвідомлював, що сам він, надто вже заплутавшись в особистих справах, не може відігравати ролі, якої потребувала вся родина. Еге ж, Фройд робив це замість господаря, а той, замість соромитися перед своїм молодим приятелем, в цілому почував вдячність до нього.

      І Броєр добре знав, що тут ані слова не скажеш проти Матільдиних