Як бажає жінка. Правда про сексуальне здоров’я. Эмили Нагоски

це повертає мене до важливої зауваги про геніталії. Вони мають виділення і аромат. Запах. Багатий земляний букет, запах трави та бурштину з ноткою деревного мускусу. Іноді геніталії пахнуть, іноді вони смердять. Секреція ваших геніталій різна в різних фазах менструального циклу, вона змінюється з віком, зі змінами у вашій дієті: жінки різні.

      Якщо ви вважаєте запах чи відчуття генітального змащення не такими уже привабливими й чарівними, це не дивно, зважаючи на те, як ми вчимо людей почуватися стосовно своїх геніталій. Але того, як ви почуваєтеся щодо своїх геніталій та їхньої секреції, можна навчитися. Якщо ви полюбите своє тіло таким, яким воно є, воно подарує вам інтенсивніші збудження й бажання, потужніші, кращі оргазми. Більше про це – у п’ятому розділі.

      Геніталії інтерсекс

      Люди-інтерсекс8, чиї геніталії від народження не є явно чоловічими чи явно жіночими, теж мають такі самі складові; їхні статеві органи являють собою щось середнє між звичними жіночими й чоловічими конфігураціями. Розмір фалоса, розташування отвору сечового каналу чи розрив лабіаскротальної тканини може являти собою будь-який проміжний варіант.

      Гомологія довго шукала пояснення, як улаштовані геніталії інтерсекс. Люди, чиї геніталії «десь посередині», зазнали невеликої зміни в надзвичайно складному каскаді біохімічних процесів, задіяних у рості плоду від запліднення яйця до розвитку ембріона й вагітності. Ця маленька зміна виражається у трохи інакших геніталіях. З їхніми геніталіями все гаразд, так само як усе гаразд із тими людьми, чиї статеві губи незвично великі чи малі9. Це все ті ж самі частини, просто влаштовані трохи інакше. Наприклад, у чоловіків отвір для сечовипускання може розташовуватися де завгодно на головці пеніса, рідше – на його стовбурі, але це також нормально, доки не ускладнює сечовипускання й не призводить до хронічних інфекцій (а зазвичай не ускладнює й не призводить). Доки геніталії не спричиняють біль, не схильні до інфекцій чи інших хворобливих проявів, вони здорові й не потребують жодного медичного втручання. Ми всі створені з однакових частин, лише по-різному зорганізованих.

      Саме тому мені не потрібно бачити ваші геніталії, щоб сказати, що вони нормальні й здорові. Ви всі маєте одні й ті самі складові, просто зорганізовані у ваш власний унікальний спосіб.

      Як і багато секс-педагогів, серед слайдів своїх анатомічних лекцій я демонструю фотографії різних варіантів вульви.

      Де я знаходжу ці фотографії? Звісно, в Інтернеті.

      Єдина проблема – мені складно знайти різноманітні варіанти; переважно мені трапляються зображення вульв молодих, худих, білих, повністю поголених жінок. Мені доводиться дуже ретельно шукати, щоб знайти зображення вульв жінок у віці, повних, кольорових жінок чи жінок із волоссям на лобку.

      Одного дня я потрапила на тусовку творців коміксів і поговорила про це з Каміллою, що, як і я, схиблена на науці й до того

8

Не всім подобається слово «інтерсекс». Дехто віддає перевагу терміну «невизначені геніталії». Не так давно став також траплятися термін «розлади сексуального розвитку», або РСР (дивіться Dreger, “Why ‘Disorders of Sex Development’?”). Я використовую «інтерсекс», бо це слово, здається, найкраще пасує до немедичного контексту.

9

Хоч якою простою здається ця думка в обрамленні «однакових частин», це радикальна ідея, за яку інтерсекс-активістам довелося боротися кілька десятиліть. Це єдиний погляд, що має біологічний сенс, і, знову ж таки, лише з погляду культури можна думати інакше. І все-таки в багатьох країнах стандартною медичною процедурою є застосування хірургічного втручання для «нормалізації» геніталій («Публічна заява» Організації людей-інтерсекс). Зазначте, що 2013 року доповідач про тортури Організації Об’єднаних Націй вмістив таку хірургію у свій список «Тортур та іншого жорстокого, негуманного, принизливого лікування чи покарання». Доповідь засуджувала непотрібну з медичного погляду «нормалізаційну» хірургію, бо «це може спричинити рубці, втрату сексуальної чутливості, біль, нетримання сечі й пожиттєву депресію й такі дії також критикуються як ненаукові, потенційно шкідливі й такі, що призводять до стигми» (ООН, «Спеціальна доповідь», 18).