Самотність у Мережі. Януш Вишневский

не уявляв собі ані дня, ані ночі без його матері. Тому задовго до лікарської комісії насамперед навмисне пітнів, а потім бігав уночі босий по снігу в парку – він сподівався, що дістане туберкульоз. Дістав. Але й так його взяли в окопи.

      Після війни вони не знайшли одне одного. Не допомогло навіть велике кохання. Позбувшись смутку, вона повірила, що художника в неї відібрала війна і що так воно мусить бути. Тоді в її житті з’явився його, Якуба, батько. Змарнілий, красень аж до запаморочення, стовідсотковий поляк після Штуттгофа. Вона з німецькою національністю, він – після трьох років табору. Батько ніколи не дав йому відчути, що ненавидить німців. Хоча ненавидів. Цікаво, чи пробачив би йому те, що він проживав у Німеччині.

      Його батьки – це найкраще свідчення того, що ті польсько-німецькі поділи – сам лише договір істориків, яким вдалося переконати цілі народи. Зрештою, вся історія – лише договір. Насамперед щодо спільного обману. Домовилися, що саме цей, а не інший обман вивчатимуть у школі.

      Знов йому зробилося сумно. Досить нині сумувати – у нього ж день народження. Він налив собі наступний келишок. Сьогодні він їде додому.

      ВОНА: Усі місця у вагонах першого класу були продані. Вона зробила помилку, не викупивши зворотної плацкарти ще у Варшаві. Касирка на двірці Берлін-ЗОО сказала:

      – Я маю лише кілька вільних місць у другому класі. Усі в купе для курців. Берете?

      Її жахала перспектива кільканадцятигодинної їзди в задимленій клітці. Але що вона мала вдіяти?

      Вона сіла біля вікна. Обличчям у напрямку руху. Була сама в купе. Потяг мав від’їжджати лише за півгодини. Вийняла з валізки книжку і скорозшивач із документами із зустрічі в Берліні. Окуляри. Пляшку мінеральної води. Стільниковий телефон. CD-плеєр, компакти, запасні батарейки. Вона роззулася і розіпнула два ґудзички на спідниці.

      Купе повільно заповнювалось. У репродуктори оголошено про відправлення потягу, а одне місце й далі залишалося порожнім. Потяг уже рушав, як раптом розсунулись двері купе. Вона звела голову від книжки, і їхні очі зустрілися. Вона витримала його погляд. Це він схилив голову. Нагадував у той момент засоромленого малого хлопця. Валізку примістив на полиці під стелею. Зі шкіряної торби витягнув комп’ютер. Сів на вільне місце біля дверей. Їй здавалося, що він дивиться на неї. Вона встромила ноги в черевички. Розмірковувала, чи він бачить розіпнуті ґудзики спідниці.

      За хвилину встав. Витягнув з торби банку дієтичної кока-коли і три кольорові журнали: Spiegel, Playboy, Wprost. Поклав їх собі на коліна. Вона не знала чому, але те, що він був поляком, втішило її.

      Зняв маринарку. Закотив рукави темно-сірої сорочки. Був засмаглий. Його волосся було в такому неладі, ніби він прийшов у купе просто з ліжка. Був неголений. Мав розіпнену сорочку. Він не був молодий, однак моложавий. Відколи він зайшов, вона сподівалась, що ніхто не запалить тепер цигарки. Входячи, наповнив купе запахом свого одеколону. Їй хотілось якомога довше чути цей запах.

      Крадькома кидала на нього