НА ДНІ. Гумористична правда. СтаВл Зосимов Премудрословски

само виднілася і на пальцях його рук і щік, яке він чухав, коли фарба ще мабуть не висохла. А забруднився він на передодні вранці, коли ми його зустріли у метро. Він пояснив це тим, що охоронці з метро попросили його пофарбувати фанерний бордюр у вуличній ялинки, поставленої в переддень Нового року за п'ятдесят рублів. Але він і погодився на це підприємство, але пензлика не знайшлося і Леха використовував шевську щітку, а щоки чухав тому, що свербіли, а шапку хапався пофарбованими руками тому, що воші загризли голову, що становить в діаметрі більше котячої голови і це не смішно. Увечері ялинку здув буран. Але Леха був непростий дебіл, а біо терористичним нахилами, точніше сказати, коли він просив на хліб грошей, немає не так. Коли він кричав просячи на всю вулицю грошей на хліб, то багато хто просто шарахалися в сторону від нього і тоді він, щепанув під пахвою або з голови і інших місць жменьку вошей, підкидав їх, нишком підбігши, за комір жертві, якою надавалися і жадібні дружини нових російських і різних національностей. І нишком сміявся, проклинаючи їх на чотири покоління. Ось такий був Леха. Тоді то він і запропонував нам сходити ввечері в Миколаївську церкву, яка розташована у Сінний площі і стрігануть грошей.

      Звичайно, Чурка і Віка відійшли від запропонованого, мовляв, марна справа. Діма поїхав в Кукуева до батюшки-земляку, а Віка за пляшку вина домовилася з Безух Костею, який і справді був без уха, йому його в Чечні відрізали, а вбити – не вбили, але це інша історія.

      Поївши на морозі гарячої їжі, приготовленої на свіжому повітрі і в центрі мегаполісу і, запивши її спиртом, ми розійшлися по справах, як бджілки. Грошей на метро було і нам довелося стрибати через загородження. Леха, не багата зростанням спокійно пройшов під турнікетом, злегка нахилившись. Тарзан проліз під переносним парканом, а я, зі своїми сто тринадцятьма кілограмами, пройшов через турнікет, притулившись в щільну пахом до йде стрункою худенькою Студенточка, точніше до її пружним сідницях, тим самим потрапивши в простір рушійних ступенів і перекладин. Дівчина ахнула ніжно, коли я її підштовхнув щільніше своїм «шуруповертом» вибачився і побіг, гублячись у натовпі. Внизу в фойє метро ми зустрілися. Дочекавшись електрички, ми в пресувалися в, набитий битком, вагон і…

      Тарзан проорал на весь вагон нам з іншого кінця:

      – - Розбудіть, коли приїдемо!!! – пролез до сидінь і в нахабну по викидають сидять клерків і менеджерів. Обматюкав їх і ліг спати. Люди мовчки і терпляче по обурювалися. Правда, двоє молодих хотіли диню йому пом'яти, але один з них через мить закрив очі, і він опинився притиснутий натовпом. Просто Тарзан кілька років семейнічал в зоні з колишнім тибетським ченцем, знавцем єдиноборств.

      Доїхавши до Сінний площі, ми кинулися до ескалатора. Ззаду прибіг один, штовхнув Тарзана по куприка і втік, довівши, що ні судимі пітерці, зовсім не підари, є ще богатирі Неви і просто так не здаються. Тарзан хоч і місцевий, але мовчки проводив того поглядом.

      Піднімаючись