Григорій Косинка. Отсутствует

[4]. У цьому ж листі Г. Косинка дає високу оцінку оповіданню «Камінний хрест» Стефаника про «біль мужицької голоти», «що ніякого просвітку нам не має», а Винниченко дає надію: «ми, мовляв, молода нація, ми – дужі»[5].

      Щоб полегшити роботу перлюстраторам свого листування, Г. Косинка посилає поштові листівки: «Так, довгого листа я не одержав, а коротенький, як бачите, дійшов… Сором: хвастаєте Європою, а вона навіть листів адресатам не може доставляти!» (листівка від 17 січня 1928 р.)[6].

      У Празі за редакцією Микити Шаповала 1923 р. продовжує виходити, але вже щомісячний суспільно-літературний журнал «Нова Україна» (1922 р. виходив як двотижневик), де почали друкуватися твори молодих письменників із підрадянської України – Г. Косинка, В. Підмогильний, Т. Осьмачка, М. Івченко та ін.). Серед кількох співредакторів цього журналу був і В. Винниченко, з яким найактивніше починає листуватися Г. Косинка.

      26 квітня 1923 р. В. Винниченко записав у своєму щоденнику: «Одержав листа з України від Гр. Косинки. Він – “неблагонадійний”. Заявляє про свою приналежність до мого літературного напряму, називаючи себе моїм учеником. Посилає книжечку оповідань “На золотих богів”. Дійсно, в ній дуже помітний мій вплив, аж до манери деяких ліричних висловлень, звернень до читача і т. п. Просить допомогти харчовими посилками»[7].

      А в записі від 7 травня 1923 р. В. Винниченко фіксує про постанову Комітету допомоги голодуючим України: надіслати «посилки Косинці, Підмогильному та іншим». Запис від 12 травня – про «лист до Косинки (через Ірчана)». 17 серпня 1923 р. – про лист Баб’юку (тобто М. Ірчану), де зазначено: «Про посилку Косинці 10 доларів як аванс за видання “На золотих богів”[8].

      У наступних щоденникових записах В. Винниченко нотує таке: про надсилання листа до Г. Косинки з подякою за одержання книжки «В житах» (21 грудня 1926 р.); про одержання листа від Г. Косинки та його книжки і збірки творів Ю. Яновського (27 січня 1927 р.); про лист до Г. Косинки з проханням зайти до київського видавництва «Час» і з’ясувати справу виплати гонорару (8 лютого 1927 р.); про лист до Г. Косинки – довідатися про стан справ із надісланим сценарієм за романом «Соняшна машина» (6 жовтня 1927 р.); про лист до Г. Косинки з обіцянкою «нагримати на паризьку пошту, щоб доставляла його листи…» (9 січня 1928 р.); про лист від Г. Косинки із повідомленням, як в Україні із запоєм читають роман «Соняшна машина» і як її радісно прийняли літературні кола» (24 січня 1928 р.); про лист від Г. Косинки з інформацією про те, яким популярним на Донбасі став роман «Соняшна машина» («одна бібліотека купила відразу 300 примірників “Соняшної машини”, стоїть велика черга на книжку! Коротко: читач наш, виходить, має добрий смак!») (10 лютого 1928 р.).

      «В сумних архівах ГПУ» (за словами В. Сосюри) збереглися копії двох листів С. Васильченка до Г. Косинки і дві відповіді на них. Із них довідуємося, що відомий український письменник наприкінці 1931 р. перебував у скрутному матеріальному становищі («полетіли на Євбаз чоботи, одіяло, білизна») і тому

5

Там само. – С. 127.

6

Там само. – С. 129.

7

В. Винниченко. Щоденник. 1921–1925. – Едмонтон, Нью-Йорк, 1983. – Т. 2. – С. 209.

8

Там само. – С. 228.