Програмуючи Всесвіт. Космос – квантовий комп’ютер. Сет Ллойд

дефектів повинен розв’язати проблему зупинення. Тобто те, чого він зробити не може. Єдиний спосіб визначити, чи програма зупиниться, – це запустити її й побачити, та в цей момент нам уже не потрібен універсальний усувач дефектів. Тож наступного разу, коли «баґ» змушує ваш комп’ютер зависати, ви можете знайти відраду в глибокій математичній істині: системного способу усунути всі дефекти не існує. Або ви можете просто вилаятись і перезавантажити.

      Ґедель показав, що самопосилання призводить до парадоксів у логіці, а британський математик Алан Тьюрінг – що воно ж призводить до необчислюваності в комп’ютерах. З’являється спокуса побачити аналогічні парадокси в тому, як функціонують люди. Усе-таки люди є майстрами самопосилань (деякі, схоже, не здатні до інших форм посилань) і однозначно піддаються дії парадоксу.

      Люди відомі своєю нездатністю передбачати власні майбутні дії. Це важлива особливість того, що ми називаємо свободою волі. «Свобода волі» означає нашу очевидну свободу вирішувати. Наприклад, коли я сідаю в ресторані й дивлюся в меню, я і тільки я вирішую, що замовлю; і до того, як я вирішу, навіть я не знаю, яким буде мій вибір. Іншими словами, наші власні майбутні вибори є загадкою для нас самих. (Вони можуть, звісно, не бути загадкою для інших. Упродовж років ми з дружиною ходили обідати в ресторан «Джозі» в Санта-Фе. Довго й ретельно досліджуючи меню, я завжди замовляю півтарілки фаршированого перцю релено, з червоним та зеленим перцем чилі й посоле замість рису. У мене було сильне відчуття того, що я практикував свободу волі: доки я не обирав півтарілки чилі релено, я відчував, що можливе будь-що. Проте моя дружина весь час точно знала, що я замовлю!)

      Загадковий характер наших виборів, коли ми практикуємо свободу волі, – це близький аналог проблеми зупинення: ми сідаємо в поїзд нашої думки, він рушає, але нам невідомо, куди він нас привезе. Навіть якщо він нас привозить кудись, ми не знаємо куди, доки не прибудемо.

      Іронія полягає в тому, що звичною справою є списати непередбачувану поведінку нас самих та інших людей на ірраціональність: якщо ми будемо поводитися раціонально, міркуємо ми, світ буде більш передбачуваним. Насправді ж лише тоді, коли ми поводимося раціонально й рухаємося логічно, як комп’ютер, крок за кроком, – наша поведінка стає доказово непередбачуваною. Раціональність поєднується з самопосиланням, щоб зробити наші дії парадоксальними й сумнівними.

      Ця прекрасна загадковість чистого логічного міркування повертає нас до питання про роль логіки у Всесвіті. Розмірковуючи у своєму домі в Кордові про праці Аристотеля, ісламський філософ ХІІ століття Аверроес (Ібн-Рушд) дійшов висновку, що безсмертною в людях є не душа, а здатність до логічного міркування. Логічне міркування безсмертне саме тому, що воно не стосується конкретної особи – насправді воно є спільним надбанням усіх осіб.

      Комп’ютери, безумовно, володіють здатністю до логічного міркування