Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія, що мотивує. Джек Кэнфилд

чоловік приїхав, щоб допомогти мені з комп’ютерами, я схвильовано вибігла до нього.

      – Їм сподобалося! Вони питали, чи будуть у мене ще заняття, щоб їхні колеги також могли відвідати курси.

      – Чудово! – відповів він, трохи приголомшений. Не впевнена, що мій чоловік подумав, що я досягну успіху, але він досі підтримував мене.

      Упродовж наступних місяців я провела ще кілька занять. Я знайшла дешевший спосіб надсилати пошту, встановила робочий телефонний номер та отримала ліцензію. Я заробляла достатньо грошей, щоб компенсувати свої витрати і трохи відкласти. Я не прагнула розбагатіти, а просто підтримувала нас на плаву – і це було чудове відчуття!

      Ніколи не забуду того дня, коли привезли наш новий холодильник. Він був набагато більший від старого. Я заплатила за нього зі своїх грошей, зароблених на курсах. Я так пишалася собою, ніби заплатила за нову автівку. Ну добре, це була б дуже велика угода. Однак я отримала неймовірне задоволення, бо спробувала й досягла успіху!

      Зрештою, ми з чоловіком знайшли роботу на увесь день. Новий керівник розповів, що в моєму резюме йому впали в очі дві речі – викладацький досвід і той факт, що я започаткувала власну справу, який свідчив, що я можу вести проекти та працювати самостійно. Відтоді я в цій компанії вже шістнадцять років.

      Щоразу, коли мені дають, на перший погляд, дуже складний проект або мені доводиться працювати з чимось новим, я досі чую мамин голос: «Ніколи не зробиш, доки не спробуєш». Дякую, матусю!

Деббі Еклін

      7. Просто покажіть себе

      Бути сміливим – це боятися, але все одно йти далі.

Ден Разер

      Гуляючи в лісі біля нашого будинку на Кейп-Коді17, я зустріла чоловіка, який навчив мене трьох слів, що змінили моє життя.

      Його звали Морріс, і на вигляд йому було десь за сімдесят або вісімдесят років. Він сказав мені:

      – Я щодня гуляю тут – і під сонцем, і під дощем.

      Помітивши, що на шиї в мене бандаж і що однією рукою я взялася за дерево, тримаючи в іншій палицю, Морріс запитав:

      – То вам тяжко тут ходити?

      – Іноді.

      Він, розуміючи мене, кивнув і зауважив:

      – Однак ви все одно ходите.

      Здавалося, того дня в лісі ми налагодили особливий зв’язок і говорили щиро.

      – Відверто кажучи, – відповіла я, – мені важче ходити не тут, а дістатися сюди. І це не через бандаж або палицю. Це через мої думки.

      – Ви застрягли у країні «буду – не буду». От у чому проблема.

      – Так! – я засміялася, бо він дуже влучно описав мій стан. – Однієї секунди обговорення для мене досить, щоб знайти ідеальне виправдання, відмовитися від цього й натомість натиснути кнопку на телевізійному пульті.

      Тоді Морріс промовив три чарівні слова, які я відтоді кажу собі майже щодня: «Просто покажіть себе».

      Пізніше мій чоловік Боб спитав у мене, що Морріс мав на

17

Півострів на північному сході США.