Усе від А до Я. Дебби Джонсон

яка старша за сестру на два роки і вже проявляє такі явні материнські інстинкти, що Андреа боїться стати бабусею в сорок років. Незабаром цю дівчинку доведеться замикати в комірці, аби не дати їй скуштувати зачарованого яблука.

      Поппі киває і нахиляється, щоб покласти коробку в ямку. Вона робить це тремтячими руками, але, на щастя, тіло мертвої золотої рибки не вистрибує і не лякає їх. Клаптик спостерігає за ними з іншої ямки, в якій він тепер сидить, і Андреа подумки проказує свою власну молитву: Господи, благаю, не дай цьому смердючому песику підбігти сюди і втекти з мертвою золотою рибкою в зубах.

      Вони шанобливо відступають на кілька кроків назад і складають руки для молитви так, як їх навчили в школі. Андреа не може сказати напевне, чи вірить вона в Бога і в життя після смерті, але для маленьких дітей ця віра точно корисна.

      – Любий Ісусе, – говорить Роуз, нахиливши голову так, що каштанові кучері гойдаються навколо її круглого личка, – прошу тебе, забери цю чудову золоту рибку, Фейсмена, на небо. Він був хорошою рибкою, і ми всі любили його. Дай йому гарний акваріум, щоб він міг там плавати, і багато інших рибок, щоб він міг з ними бавитися, і скажи йому, що ми його ніколи не забудемо. Амінь.

      Це добра молитва, проста, щира і невинна, і очі Андреа наповнюються сльозами. Вони такі дорогоцінні, ці дві красуні. Ці два замурзаних янголятка, які неймовірно збагатили її життя. У такі миті вона забуває про всі свої проблеми: про рахунки, про свою далеко не блискучу акторську кар’єру, про те, як тяжко бути матір’ю-одиначкою у світі, створеному для пар. Вона може не зважати на це все і зосередитися на тому, що справді важливо, – на Роузгіп та Попкорн. Найкращих дівчатках у світі.

      Поппі підводить очі на старшу сестру і змучено посміхається.

      – З ним усе буде гаразд, Попс, – говорить Роуз, беручи її за руку. – Небеса – це прекрасне і досконале місце, Фейсменові там сподобається.

      Поппі морщить чоло, і Андреа впізнає її Замислене Обличчя. Це вираз, який з’являється перед тим, як вона ставить якесь дуже каверзне запитання. Наприклад, «А звідки беруться діти?» (гучним голосом в парку після того, як вони побачили якусь пані з дитячим візочком) чи «Чому той чоловік лисий?» (гучним голосом в автобусі, поряд з містянином, схожим на детектива Коджака), чи її улюблене «А де наш тато?» (гучним голосом на батьківських зборах).

      – Матусю, – говорить вона голосом, набагато спокійнішим, ніж її заплакане обличчя. – А як Фейсмен потрапить на небеса? Він же закопаний у коробці в саду. А на небесах є різні частини для різних істот – розумієш, Небеса Для Овець і Небеса Для Людей, і Небеса Для Золотих Рибок – для всіх окремо? Бо ж овечкам потрібна травичка, а рибкам потрібна вода, а людям – паб…

      Андреа знову прикушує губу, щоб не засміятися. Паб? Ось як вона собі уявляє небеса? Напевне, ця дитина надто часто бувала у «Фармерз Армз»…

      – Ну, це все таємниця, люба, – відповідає вона. – Ніхто не повертався з небес, щоб розповісти нам, як там, – бо всі вони занадто щасливі там, щоб вернутися.