По той бік мосту. Мері Ловсон

знали один одного надто довго. Друг, який знає тебе з чотирирічного віку, знає тебе по-справжньому, тоді як батьки тільки думають, що знають.

      Вони рибалили. З другого берега затоки почувся гул підвісного двигуна й поступово затихнув, коли човен обійшов ділянку суші, що виступала у воду. Знову запала тиша. Потім дві гагари стали гукати одна до одної, сміючись над якимсь своїм меланхолічним жартом, їхні крики перелітали над водою туди-сюди. Дерева вздовж берега почали втрачати колір, із соковито-зелених стаючи чорними.

      – Стояти за прилавком – це просто стояти, чувак. Працювати на фермі – це працювати, – сказав Піт, наче й не минуло десяти хвилин. Він смикнув вудилище, почекав секунду-другу, а тоді різко потягнув волосінь. За фут від нього на поверхні води показалася форель. Він схопив її й закинув у човен. – Ти міг дістати роботу на тартаку, – вів далі він, наживляючи гачок і знову кидаючи його за борт. – Тобі дістати роботу було б раз плюнути. Твій батько там кожному щось пришивав назад.

      Вони поставлять тебе за старшого через три дні щонайбільше, а за два тижні керуватимеш усім тартаком. І платитимуть добре. Більше, ніж Артур Данн зможе собі дозволити.

      – Так, – відказав Артур, – але хто захоче все літо пропрацювати на того Фітцпатріка? Артур Данн ліпший за нього в сто разів.

      Піт висмикнув чотиридюймового окуня, надто маленького, щоб його був сенс залишити. Він витягнув з нього гачка і кинув назад у воду.

      – Ти міг піти працювати офіціантом у «Гарперзі». Там поставив чашку з кавою, тут поставив чашку з кавою. Добрі гроші, легка робота… Або в бібліотеці. Або на заправці. – У нього смикнулася волосінь. Знову крихітний окунець, з видною від попереднього разу діркою в губі. Піт підняв його на рівень очей і запитав: «Де твоя голова, чувак?». Рибина вражено роззявляла рота. Піт кинув її за борт. – Або в господарській крамниці. У «Вулвортса». На пошті. Це все було б краще за роботу на фермі. Особливо на фермі Артура Данна.

      – Та хороша в нього ферма, – сказав Ієн м’яко. – І коні круті.

      – Коні? – Піт глянув на нього, хитро примружившись. А тоді раптом широко усміхнувся.

      – Що таке? – запитав Ієн із викликом.

      – Нічого, – відповів Піт. – Узагалі нічого.

      Вони порибалили ще з годинку, але щука не зацікавилася, і коли Піт утретє зловив того малого окунця, здалися й рушили додому.

      Коли Ієн прийшов, обоє його батьків були у вітальні. Мати сиділа навпроти телевізора, хоч цього разу не дивилася його, а батько стояв у дверях. Коли він увійшов, вони обоє обернулися. Якусь мить стояла мовчанка, а тоді батько запитав:

      – Ти рано повернувся. Не клювало?

      – Нічого годящого не впіймалося.

      Його мати неуважливо дивилася на свої коліна. Напевно, до її спідниці причепилася якась крихта або пушинка – вона обачно зняла її, якусь мить роздивлялася, а тоді кинула на підлогу.

      Глава 2

      «Торговельна палата приїздить з візитом з Торонто до Північного Онтаріо»

      «Стався