Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

239 чи ще у щось. Бачиш, я цілком ясно уявляю собі, що ви, хлопчаки, витіваєте.

      Бен розважливо кивнув, при тім думаючи: якщо мама не знає, що він не має жодних друзів, тоді вона, либонь, і зблизька не знає нічого про його хлопчачі справи, хай там як їй здається. Але йому навіть уві сні не намарилося б сказати про це їй, навіть якби сновидіння тривало десять тисяч років.

      Вона дістала щось у себе з кишені халата і подала йому. То була маленька пластмасова коробочка. Бен її відкрив. Коли він побачив, що лежить там у неї всередині, у нього відпала щелепа.

      – Вау! – скрикнув він, і захват його був абсолютно щирим. – Дякую!

      То був годинник «Таймекс»240 з маленькими срібними циферками і ремінцем зі шкірзамінника. Вона вже була встигла його завести і виставити час; Бен чув, як він цокотить.

      – Господи Йсусе, це ж так круто! – захоплено обняв він її і поцілував у щоку.

      Вона усміхнулась, радіючи його радості, і кивнула. Потім знову набрала серйозності.

      – Надягни його і носи, завжди носи, заводь, доглядай, не загуби.

      – Окей.

      – Тепер, оскільки ти маєш годинника, ти не маєш причини запізнюватися додому. Пам’ятай, що я сказала: якщо вчасно тебе не буде, тебе за моєю заявою шукатиме поліція. Принаймні поки вони не впіймають того сучого сина, що вбиває у нас тут дітей, не смій спізнюватися ні на хвилину, бо інакше я відразу ж телефоную.

      – Так, мамо.

      – І ще ось що. Я не хочу, щоб ти гуляв сам-один. Ти достатньо розумний, щоби не брати цукерок і не приймати пропозицій підвезти машиною від незнайомців – ми обоє погодилися на тому, що ти не дурень, – і, як для свого віку, ти величенький, але дорослий чоловік, особливо божевільний, поборе дитину, якщо захоче. Коли йдеш до парку чи до бібліотеки, ходи з кимсь зі своїх друзів.

      – Ходитиму, мамо.

      Вона знову позирнула у вікно і видала сповнене неспокою зітхання.

      – Ми вже докотилися до певної межі, якщо такі речі можуть продовжуватися. У будь-якому випадку щось осоружне є в нашому місті. Я завжди так вважала. – Вона знову подивилась на нього, брови насуплені. – Ти такий мандрівник, Бене. Ти, мабуть, знаєш у Деррі кожну місцину, авжеж? Принаймні в житловій частині міста.

      Бен не вважав, що він знає все місто, хоча багато місцин були йому знайомі. І він настільки розхвилювався через неочікуваний дарунок – «Таймекс», що погодився б того вечора зі своєю матір’ю, якби вона навіть наголосила, що в якійсь музичній комедії про Другу світову війну Гітлера мусить зіграти Джон Вейн. Бен кивнув.

      – Ти ніколи нічого такого не бачив? – спитала вона. – Чогось або когось… ну, підозрілого? Чогось такого, ненормального? Чогось такого, що тебе налякало?

      І у своєму замилуванні годинником, у почутті любові до неї, у своїй хлоп’ячій радості від її уваги (котра водночас дещо лякала неприховано-відвертим запалом) він мало не розповів їй про те, що трапилося минулого січня.

      Він уже було розтулив рота, але потім щось – певне, потужна інтуїція – його знову закрило.

      А чим іще

240

«Timex» – якісні й дешеві годинники, які з 1950 року почала випускати заснована 1854 р. «Time Corporation»; дешевизна забезпечувалася використанням у механізмі не коштовних каменів, а розроблених компанією під час ДСВ спецсплавів для виробництва запальників авіабомб.