Останній спадок. Андрій Новік

20.

      Я відсунув стільця подалі від неї й не помітив, як опинився лицем до лиця з Іриною. Від неї чудово пахло свіжою лавандою. Шкіра на обличчі здавалася такою гладенькою та ніжною, що руки самі тягнулися доторкнутися. Наші погляди зустрілися, від чого ніяково стало обом. Я різко відсахнувся та відсунувся на кількадесят сантиметрів назад.

      – Відтоді за нею наглядають, – продовжив керівник. – Хоч і не Інтерпол, а охоронець Тимофій Іванович. Проте останній має славу не меншу, аніж та міжнародна організація.

      – Ух я б його… – не вгавала стара.

      Над столом розлився черговий потік теплого сміху, що зігрівав душу краще за горілку. Не знаю чому, але вони мені подобалися.

6Лейк Цюрих21, США. 19 березня, 2011 рік

      – Damn!22

      На вказівному пальці виступила яскраво-червона краплина. Мелані відклала ніж і відсунула подалі від себе дошку з нарізаною кільцями цибулею, затискаючи рану, що нестерпно пульсувала. Поглянула на годинник – 8:14 РМ.

      «Де його знову дідько носить?!»

      Жінка окинула швидким поглядом невелику квадратну кухню, згадуючи, де заховано пластир.

      «Ліва навісна шафа. Повинен бути там».

      Ривком дісталася з одного кінця кухні до іншого, відчинила дверцята та порозпихала екзотичні приправи й порожні бляшанки. Пластиру не було. Тоді обшукала нижню шафку, потім – бічні. Нічого.

      «Так заживе…» – махнула рукою.

      Мелані підвелася й рушила назад до столу, коли в замковій шпарині вхідних дверей щось зашкряботіло. Серцебиття вмить пришвидшилось, а руки ледь затремтіли. У думках вирувало бажання, аби Стен виявився хоча б трішки тверезішим, на краплину спокійнішим, як зазвичай. Аби виявився хоч трішки схожим на всіх інших нормальних чоловіків. Вона ж не ідеал просить, а просто середньостатистичного чоловіка.

      Кожної вільної хвилини Мелані жалкує про переїзд до передмістя Чикаґо. П’ять років тому, за рік після одруження, Стенові запропонували посаду супервайзера, якому підпорядковувалися близько тридцяти осіб. Це був шанс зачепитися за вільніше та комфортніше життя, ніж скупі тодішні будні. Стримувала лише відстань у 1353 км і норовливе скавчання матері про небажання відпускати доньку на жоден крок від рідного будинку.

      Щовечора подружжя терпіло чи то злісний скандал, чи то гіркі сльози. Доньці боліло страждання матері, але життя з чоловіком, дітьми та разом із батьками в маленькій квартирці в Нью-Йорку за мізерну заробітну платню мало райдужний вигляд лише в гнилосюжетних романах. Це розуміла вона, це розумів Стен, це розумів навіть батько, але переконати матір було такою самою нездійсненною місією, як-от підняття позашляховика однією зламаною рукою.

      Урешті-решт після чергового нервового зриву Мелані з чоловіком зібрали речі й переїхали до Лейк Цюриха – невеликого передмістя Чикаґо. Жінка довго шукала факти за та проти цього містечка, аби запевнити матір у безпечності свого вибору, доки одного разу та не наштовхнулася поглядом

21

Лейк Цюрих (англ. Lake Zurich) – селище в штаті Іллінойс, засноване 1896 року. Населення – 19984 особи (на 2013 р). Відстань до Чикаґо – 52 км.

22

Прокляття! (англ.)