Крути 1918. Костянтин Тур-Коновалов

було те, що українська демократія від початку революції виступила проти ідеї цілковитого відокремлення України від Росії, характеризуючи її як «удар у спину російській демократії». Українські політики не визначилися щодо кордонів майбутньої України. Значна частина населення виступала за спільні дії з «материнською землею», а надто проти зовнішньої загрози.

      Враховуючи ці обставини, у Відні випрацювали такий девіз для військ, які вступлять в Україну: «Наразі ми ведемо оборонну війну, прагнемо справедливого для всіх учасників миру, ми не втручаємося у внутрішні справи сусідніх народів, навпаки: надаємо цим народам можливість самим вирішувати свою долю». Відзначимо, що такі рекомендації віденський дипломат надав ще в серпні 1917 року – задовго до підписання Брестського миру та появи військ Центральних держав на території Української Народної Республіки.

      Отже, за умов докорінної зміни курсу української політики, Австро-Угорщина підійшла до рубежу – Брестських перемовин із делегацією Української Народної Республіки та підписання «хлібного миру» з Україною.

      Українська делегація розпочала перемовини у Брест-Литовську в перші дні січня, а в ніч проти 27 січня[2] 1918 року було підписано мирну угоду між Українською Народною Республікою, з одного боку, і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною – з іншого. Брестський договір проголошував закінчення війни між УНР та державами Четверного союзу. Було встановлено кордони України на заході та північному заході. Вирішено питання про військовополонених. Врегульовано економічні стосунки між країнами-учасницями.

      У Бресті було також складено таємний протокол між УНР та Австро-Угорщиною щодо майбутньої долі українських земель у складі Австро-Угорської монархії. Офіційний Відень зобов’язався не пізніше ніж 20 липня 1918 року запропонувати обом палатам свого парламенту законопроект про створення окремого коронного краю Східної Галичини і Буковини. Тим часом УНР законодавчо гарантувала права польського та німецького, а також єврейського населення в Українській республіці.

      Війна, що розпочалася, принесла чимало лиха українцям, які опинилися по різні боки барикад: мешканців Галичини та Буковини призивали до австрійської армії, а в російському війську було декілька мільйонів наддніпрянських українців. Крім того, військові дії розгорталися на власне українських землях.

      Уже на початку війни український національно-визвольний рух зазнав жорстоких переслідувань з боку царського самодержавства. Було закрито «Просвіту», українські видання, зокрема газети «Рада», потім «Дзвін», «Україна», «Рідний край», «Літературно-науковий вісник», «Записки українського наукового товариства» тощо. М. Грушевського, який повернувся з Австрії до Києва, було заарештовано й заслано спочатку в Симбірськ, тоді в Казань і нарешті – в Москву, де він і жив до лютого 1917 року.

      Царат планував, захопивши Галичину, знищити

2

За новим стилем 9 лютого.