Скандал у Богемії. Артур Конан Дойл

шахрая Європи, не могло перемогти байдужість, що опанувала детектива.

      Три дні по тому ми повернулися разом на Бейкер-стрит, але мій приятель явно потребував зміни оточення, та й мене спокушала думка вибратися цієї весняної пори на тиждень із міста. Мій давній службовий товариш, полковник Гейтер, котрий був моїм пацієнтом в Афганістані, а тепер орендував будинок неподалік від містечка Рейґет у графстві Суррей, часто запрошував мене до себе. Останнього разу він повідомив, що був би радий бачити в себе й мого приятеля також. Я повів мову здалеку, але, коли Голмс дізнався, що нас запрошують у будинок із парубоцькими порядками й що йому нададуть повну свободу, він погодився з моїм планом, і вже через тиждень після нашого повернення з Ліона полковник вітав нас у себе. Гейтер був дуже приємним і досвідченим чоловіком, котрий об’їздив мало не весь світ, і швидко виявилося, як я й очікував, що в них із Голмсом багато спільного.

      Увечері, коли ми приїхали та пообідали, то облаштувалися в збройовій кімнаті. Голмс розлігся на дивані, а ми з Гейтером розглядали невелику колекцію вогнепальної зброї.

      – До речі, – раптом озвався наш господар, – я візьму з собою нагору один із цих револьверів на випадок чогось.

      – Чого саме? – вигукнув я.

      – Тут у нас нещодавно сталася пригода, що перелякала всю околицю. Минулого понеділка пограбували будинок старого Ектона, одного з найбагатших місцевих сквайрів. Збитків завдали небагато, але злодії досі перебувають на волі.

      – І жодних слідів? – поцікавився Голмс, нашорошивши вуха.

      – Наразі ніяких. Але це – дрібна справа. Звичайний містечковий злочин, занадто незначний, аби зацікавити вас, містере Голмс, після тієї гучної міжнародної справи.

      Детектив на комплімент недбало махнув рукою, але з його усмішки було помітно, що він задоволений.

      – Нічого примітного?

      – Та, мабуть, нічого. Злодії обшукали бібліотеку, і, слово честі, здобуток не вартував затрачених ними зусиль. Все в кімнаті було перевернуто догори дном, шухляди столів висунуті, книжкові шафи перериті, а зникли лише томик перекладів Гомера, два позолочених свічники, прес-пап’є зі слонової кістки, маленький дубовий барометр і клубок мотузки.

      – Який дивовижний набір! – вигукнув я.

      – О, злодії, мабуть, хапали все, що їм траплялося під руку.

      Голмс гмикнув зі свого тапчана.

      – Поліція графства мала б зробити з цього певні висновки, – зауважив він. – Адже абсолютно очевидно, що…

      Тут я застережливо підняв палець.

      – Ви приїхали сюди відпочивати, друже мій. Заради бога, не беріться за нове завдання, поки не зміцніли ваші нерви.

      Голмс поглянув на полковника з комічною покорою та стенув плечима, після чого розмова повернула в спокійніше річище.

      Однак доля вирішила так, аби всі мої спроби вберегти свого товариша зійшли нанівець, бо наступного ранку ця справа настільки втрутилася в наше життя, що вже стало неможливо