Скандал у Богемії. Артур Конан Дойл

втручання. Ви вже чули про події, що передували цій?

      – Аякже, дещо чув.

      – Ну, і яка ваша думка?

      – Мені здається, Блессінґтон збожеволів від страху. Погляньте на ліжко – він провів неспокійну ніч. Ось достатньо глибокий відбиток його тіла. Ви знаєте, що самогубства найчастіше відбуваються о п’ятій годині ранку. Приблизно в цей час він і повісився. І, мабуть, заздалегідь усе обміркував.

      – Судячи з того, як затверділи його м’язи, він помер години зо три тому, – зауважив я.

      – Щось особливе в кімнаті виявили? – спитав Голмс.

      – Знайшли викрутку на підставці для умивальника та кілька гвинтів. І вночі тут, мабуть, багато курили. Ось чотири сигарних недопалки, які я підібрав у каміні.

      – Гм! – мовив Голмс. – А його мундштук знайшли?

      – Ні.

      – А портсигар?

      – Атож, він був у нього в кишені плаща.

      Голмс розгорнув портсигар і понюхав єдину сигару, що залишилася там.

      – Це гаванська сигара, а це – недопалки сигар особливого сорту, який імпортують голландці з їхніх ост-індських колоній. Їх зазвичай загортають у солому, як ви знаєте, і вони трохи тонші та довші, ніж сигари інших сортів.

      Він узяв чотири недопалки й почав розглядати їх у свою кишенькову лупу.

      – Дві сигари викурили через мундштук, а дві просто так, – продовжував він. – Дві були обрізані не надто гострим ножем, а кінці двох інших – відкушені міцними зубами. Це не самогубство, містере Леннер. Це ретельно продумане й холоднокровно вчинене вбивство.

      – Не може бути! – не повірив інспектор.

      – І це чому ж?

      – Навіщо вбивати людину таким незручним способом- – вішати?

      – Ось це й потрібно з’ясувати.

      – Як убивці могли проникнути сюди?

      – Через вхідні двері.

      – Але вони була замкнені на засув.

      – Їх замкнули після того, як вони увійшли.

      – Звідки ви знаєте?

      – Я бачив сліди. Даруйте, за хвильку я, можливо, повідомлю вам іще дещо.

      Він підійшов до дверей і, обернувши ключ у замку, із властивою йому методичністю оглянув їх. Потім висмикнув ключ, що стирчав зсередини, і обстежив його також. Постіль, килим, крісла, камін, труп і мотузку – усе Голмс оглянув по черзі, поки, нарешті, він не заявив, що задоволений, після чого, закликавши на допомогу мене й інспектора, відрізав мотузку, на якій висіло тіло нещасного Блессінґтона, і шанобливо прикрив його простирадлом.

      – Звідки взялася мотузка? – спитав я.

      – Її відрізали звідси, – вказав доктор Тревельян, витягаючи з-під ліжка мотузку, складену у велике коло. – Він страшенно боявся пожеж і завжди тримав її поблизу, щоб утекти крізь вікно, якщо сходи загоряться.

      – Це, мабуть, позбавило вбивць зайвого клопоту, – задумливо промовив Голмс. – Так, усе відбулося дуже просто, і я буду дуже здивований, якщо до полудня не повідомлю вам причину злочину. Я візьму фотографію Блессінґтона, ту, що на каміні. Вона може допомогти мені в моєму розслідуванні.

      – Але, заради бога, поясніть нарешті, що ж тут сталося, –