Чудесна мандрівка Нільса з дикими гусьми. Сельма Лаґерлеф

в полах каптанчика. Він вовтузився на дні сітки й безпорадно розмахував руками. Та щойно йому вдавалося трошки підвестися, Нільс струшував сачок, і гном знову сповзав донизу.

      – Послухай-но, Нільсе, – почав врешті благати гном, – відпусти мене на волю! Я дам тобі за це золоту монету, велику, як ґудзик на твоїй сорочці.

      Нільс на хвильку замислився.

      – Що ж, це, мабуть, непогано, – сказав він і перестав розгойдувати сачок.

      Чіпляючись за ріденьку тканину, гном спритно поліз нагору. Він вже вхопився за залізний обруч, і над краєм сітки з’явилася його голова…

      Тут Нільсу спало на думку, що він продешевив. Адже на додачу до золотої монетки можна було б зажадати, щоб гном вчив за нього уроки! Та хіба ж мало чого можна було придумати! Гном тепер на все погодиться! Коли сидиш в сачку, не сперечатимешся.

      І Нільс знову струснув сітку.

      Аж раптом хтось відважив йому добрячого ляпаса. Сітка випала у нього з рук, а сам він стрімголов відкотився у куток.

2

      Якусь мить Нільс лежав нерухомо, потім, крекчучи й охаючи, підвівся.

      Гнома вже й слід пропав. Скриня була замкнена, а сачок висів на своєму місці – поруч з батьківською рушницею.

      «Наснилося мені все це, чи що? – подумав Нільс. – Та ні ж бо, права щока горить, наче по ній пройшлися праскою. Це гном так мене огрів! Звісно, батько з матір’ю не повірять, що гном побував у нас в гостях. Скажуть: все це чергові вигадки, щоб уроки не вчити. Ні, як не крути, а треба знову сідати за книгу!»

      Нільс ступив два кроки й зупинився. З кімнатою щось коїлося. Стіни їх маленького будиночка розсунулися, стеля подалася високо вгору, а крісло, на якому Нільс завжди сидів, височіло над ним неприступною горою. Щоб вилізти на нього, Нільсу довелося дертися по витій ніжці, наче по кострубатому дубовому стовбуру. Книга як і раніше лежала на столі, але вона була такою величезною, що зверху сторінки Нільс не міг розгледіти жодної букви. Він влігся животом на книгу й поповз від рядка до рядка, від слова до слова. Він геть вибився із сил, поки прочитав одну фразу.

      – Та що ж це таке? Так і до завтрашнього дня до кінця сторінки не дістанешся! – вигукнув Нільс й рукавом витер піт з чола.

      І раптом він побачив, що з дзеркала на нього дивиться крихітний чоловічок – точнісінько такий, як той гном, що попався до нього в сітку. Тільки одягнений по-іншому: в шкіряних штанях, в жилетці і в картатій сорочці з великими ґудзиками.

      – Гей ти, чого тобі тут треба? – крикнув Нільс і погрозив чоловічкові кулаком.

      Чоловічок теж погрозив кулаком Нільсу.

      Нільс взявся в боки й висолопив язика. Чоловічок теж взявся в боки і показав Нільсу язика.

      Нільс тупнув ногою. І чоловічок тупнув ногою.

      Нільс стрибав, крутився дзиґою, розмахував руками, та чоловічок не відставав від нього. Він теж стрибав, теж вертівся дзиґою й розмахував руками.

      Тоді Нільс сів на книгу й гірко заплакав. Він зрозумів, що гном зачарував його, і що маленький чоловічок, який дивився на нього з дзеркала, – це він сам, Нільс Хольгерсон.

      «А