Мацюсеві пригоди. Януш Корчак

вклонився, церемоніймейстер тричі стукнув об підлогу срібною палицею і виголосив:

      – Аудієнцію закінчено.

      Промова короля Мацюся, надрукована в усіх газетах, викликала захват. Перед королівським палацом зібрався величезний натовп. Вітальним вигукам не було кінця. Так минуло три дні. А король Мацюсь даремно ждав, коли, нарешті, його покличуть. Не для того ж існує війна, щоб королі вчили граматику, писали диктанти й розв’язували арифметичні задачки.

      Страшенно зажурений ходив Мацюсь по саду, коли почув знайоме кування зозулі. Хвилина – і в його руці дорогоцінний лист від Фелека.

      «Їду на фронт. Батько напився, як і обіцяв, але замість лягти спати, почав лаштуватися в дорогу. Він не знайшов баклажки, складаного ножа й патронташа. Подумав, що це мої витівки, й здорово мене відлупцював. Сьогодні або завтра вночі втечу з дому. Був на залізниці. Солдати обіцяли взяти мене з собою. Може, ваша королівська величність захоче дати мені якесь доручення, то я чекатиму о сьомій годині. Не завадила б мені в дорозі ковбаса, краще копчена, пляшка горілки й трохи тютюну».

      Прикро, коли король змушений нишком, мов злодій, скрадатися з палацу. А ще гірше, коли такій подорожі передує екскурсія до їдальні, де одночасно зникає пляшка коньяку, ковбаса й великий шматок лосося.

      «Війна, – думав Мацюсь. – Адже на війні можна навіть убивати».

      Мацюсь був дуже сумний, а Фелек сяяв.

      – Коньяк ще краще за горілку. Нічого, що нема тютюну, – Фелек насушив собі листя, а далі одержуватиме звичайну солдатську порцію. – Не пропадемо. Шкода тільки, що головнокомандуючий – тюхтій.

      – Як це тюхтій?.. Хто такий?

      Мацюсеві кров ударила в голову. Знову його обдурили міністри. Виявляється, війська вже тиждень як у дорозі, вже відбулися дві не дуже вдалі битви, а військо очолив старий генерал, про якого навіть батько Фелека, щоправда, трохи п’яний, сказав: йолоп. Мацюсь, можливо, поїде лише один раз на фронт, та й то в таке місце, де йому ніщо не загрожуватиме. Мацюсь буде вчитися, а народ його захищатиме. Коли привезуть поранених у столицю, Мацюсь відвідає їх у шпиталі, а коли вб’ють генерала, Мацюсь буде на похороні.

      – Як же це? Виходить, не я захищатиму народ, а народ захищатиме мене?

      А як же королівська честь? А що про нього подумає Іренка? Отже він, король Мацюсь, тільки на те й король, щоб учити граматику й дарувати дівчаткам ляльки, великі, аж до стелі. Ну, якщо так думають міністри, то вони погано знають Мацюся.

      Фелек доїдав п’яту пригорщу малини, коли Мацюсь шарпнув його за плече й сказав:

      – Фелеку!

      – Слухаю, ваша величносте.

      – Хочеш бути моїм другом?

      – Слухаю, ваша величносте.

      – Фелеку, те, що я тобі зараз скажу, таємниця. Пам’ятай про це і не зрадь мене.

      – Слухаю, ваша величносте.

      – Сьогодні вночі я втечу з тобою на фронт.

      – Слухаю, ваша величносте.

      – Поцілуйся зі мною.

      – Слухаю, ваша величносте.

      – І кажи мені «ти».

      – Слухаю, ваша величносте.

      – Я вже