Щоденник наркомана. Алістер Кроулі

біло-синім кулоном у формі грушки. Коли вона їла, пила і говорила, вони злегка, у найвишуканішій манері, погойдувалися біля її шиї, і це не робило її вульгарною взагалі.

      Я усвідомив, що як одруженому чоловікові моїм обов’язком було купити їй те перлове намисто з великою чорною перлиною посередині, а ще той перстень зі смарагдовим каменем. Як неймовірно вони б пасували до її волосся! І, звичайно, потім, коли ми повернемося до Англії, її потрібно представити при Дворі. Не те щоб ми, Пендраґони, не вважали це трішки принизливим – але це означає, що звичайно ж треба тіару.

      А кравці, що шиють сукні, ви ж знаєте, які вони! Просто кінця і краю немає речам, які цивілізований чоловік повинен мати, коли він одружився! І тут я, з усіх боків, як не подивись, кандидат на допомогу для бездомних.

      Я здригнувся і вийшов зі свого марення. Я набрався рішучості.

      Лу істерично сміялася над якоюсь байкою про сліпого і свердло.

      – Послухайте, Феклізе, – сказав я, – я б хотів, щоб ви трошки більше розказали про цю нафтову справу. Правду кажучи, я не такий уже багатий чоловік, як вам здається…

      – Мій дорогий друже… – вимовив Фекліз.

      – Насправді, я вас запевняю, – сказав я. – Звичайно, все було прекрасно, поки я молодикував. Скромні смаки, знаєте. Але ця маленька леді – зовсім інша справа.

      – Ну, звісно, – дуже серйозно відповів Фекліз. – Так, я чудово розумію. Насправді, якщо можна так сказати, це ваш обов’язок – забезпечити собі й нащадкам безтурботне майбутнє. Але з грошима, як відомо, зараз дуже туго, особливо після війни. Що на додаток з обвалом іноземних валют, зменшенням купівельної спроможності грошей і тим фактом, що усе золото сховане у Вашингтоні, робить ситуацію доволі скрутною. Та, з іншого боку, для чоловіка зі справжніми мізками це лише одна із ситуацій, що відкриває додаткові можливості. Вікторіанський розквіт добробуту зробив усіх нас заможними без нашої особливої участі у цьому.

      – Так, – визнав я, – здається, блискуча позолота цінних паперів почала лущитися.

      – Ну, от що, Пендраґоне, – сказав він, підсуваючи своє крісло так, щоб бачити мене під прямим кутом і постукувати своєю «Короною»6 по тарілці, наводячи свої аргументи, – майбутнє лежить лише у двох речах, якщо йдеться про великі гроші. Перша річ – нафта, а друга – бавовна. Стосовно бавовни я нічого не можу сказати, але я даю фору будь-якому кашалоту, що коли-небудь пускав фонтани, дванадцять тисяч пунктів проти його чотирьох тисяч у питаннях нафти, і він піде голий і босий.

      – Так, я розумію, – захоплено відповів я. – Звичайно, я зовсім не розбираюся у фінансах; але тому, що ви кажете, зовсім не бракує здорового глузду. І, здається, я маю свого роду нюх на такі речі.

      – Дуже цікаво таке від вас почути, – відповів Фекліз, ніби сильно здивувашись. – Я думав те ж саме. Ми знаємо, що ви маєте неабияку сміливість, а це – найнеобхідніша річ у будь-якій грі. Заробляння грошей – це найграндіозніша з усіх ігор. Ба більше, я маю інтуїтивне відчуття, що у вас

6

Марка сигари.