Все буде добре. Анастасія Нікуліна

й ковтне життя з горла. Потім до неї причепиться поліція, та все завершиться завтрашнім днем. Не ідеальний план, але все ж краще, ніж повернутись до квартири й розбиратися з усім на тверезу голову.

      На касі хтось пробивав чотири пачки яєць, тож іще існувала можливість зробити все правильно. Марія скористалась цим і вихопила останню пачку жуйок з руки якогось чоловіка.

      – Давай ти поступишся дамі місцем, – кинула вона збентеженому незнайомцеві. – У мене був дуже паскудний день. – І, користуючись паузою, пробила свої покупки.

      Свинцеві хмари висіли на горизонті, обіцяючи дощовий вечір, однак сонце все ще висіло в зеніті, даючи примарну надію. Мружачись і на ходу відкорковуючи пляшку, дівчина рушила звичним маршрутом, коли хтось її покликав.

      – Мері! Тобто, Маріє!

      «Маріє»! Це слово прозвучало настільки вишукано й грамотно, що дівчина здивовано обернулась. Тримаючи пляшку пива біля рота, із напівживим кактусом, що розгублено визирав із сумки, вона раптом відчула себе мешканкою села, яка відкрила для себе світ неймовірних можливостей. А придбала в ньому світле нефільтроване й насіння.

      – Маріє, чекай! – до неї звертався чоловік в елегантному пальті.

      Той самий, у якого вона відвоювала «Orbit». Він нагадував кіноактора, який от-от кинеться в обійми розкішної красуні, а вона виявиться його троюрідною сестрою по батьковій лінії. Елегантна борідка, випрасувані брюки, ретельно вкладене волосся, глибокі сині очі, шарф через плече. Що, зараз скандал влаштує? І звідки він знає її ім’я?

      Їх розділяло лише двадцять метрів, однак чоловік біг, ледь накульгуючи, що то підносило його в повітря, то різко опускало на землю. Нічого особливого, от тільки в цей момент щось перемкнулось у голові, і Марія на мить опинилась у селі Бистриця, серед смарагдових гір, на розбитій дорозі, а до неї біг синьоокий кирпатий хлопчик, і звали його…

      – Сашко?

      Чоловік сліпуче усміхнувся, а жінці раптом стало страшно.

6

      Вони сиділи в піцерії, і дорослий Сашко водив пальцем по меню, читаючи назви страв. Він змінився. Але не як дитина, якій додали віку та зросту. Він змінився якісно. Інакші риси обличчя, дивна манера розмови, усе таке незнайоме для Марії, яка вже давно вивчила всіх чоловіків. Їй так здавалось.

      – Я не розумію, як можна в одну піцу запхати перець, салямі, гриби, кукурудзу, курку та рибу? – почухав лоба Сашко й відсунув меню. – Покладусь на твій смак.

      – Одну неаполітанську піцу та колу, – замовила Марія.

      Офіціант кивнув і зник із поля зору.

      – Тут роблять неаполітанську піцу? – здивувався Сашко.

      – Я думаю, це мало чим відрізнятиметься від випадкового набору інгредієнтів, запечених у тісті.

      – І це нормально?

      – Уважай це неаполітанською піцою за особливим українським рецептом.

      Сашко застиг, намагаючись усвідомити сказане, а потім розсміявся:

      – Українська діаспора мене до такого не готувала.

      Принесли колу. Зашипіла рідина, стікаючи