Колодязь бажань. Сергей Каменчук

почувся мамин голос.

      – Ну вибач! – гаркнув батько.

      – Та йди ти, – прошепотіла Соня і кинулася на вулицю.

      Вона вибігла з будинку як була – в піжамі та боса. На ґанку відчула щось мокре під правої ногою. Соня відступила і подивилася вниз – калюжка блідо-жовтої рідини з білою піною. Вони сплигнула з ґанку і витерла ногу об траву, повернула голову вліво та побачила батьків біля старого дерев’яного сараю. Вони присіли над чимось і не рухалися. Соня угледіла тільки край старої червоної ковдри. А потім там знову хтось заскавчав.

      Мати почула шурхіт за спиною та обернулася.

      – Соню, краще не підходь, – сказала вона.

      – Ма? – запитала дівчинка. – Там?..

      Соня підійшла і зазирнула за плечі батьків. На ковдрі лежала велика собака – англо-російська гонча. Лежала на боці, біля морди сіріла мокра пляма. Собака подивилася Соні в очі та виблювала криваво-білу рідину. Дівчинка не могла поворухнутися, вона дивилася на худючу тварину, її погляд ковзав по випираючих ребрах, зупинився на животі, завважив там припухлість, потім повернувся до сповненого болю (і чомусь вини) писку тварини. Собака була майже без шерсті, тіло рясніло безліччю ран – свіжих і вже майже загоєних. Тато підставив до морди миску з молоком, але собака ніяк не відреагувала, лише подивилася на чоловіка і випустила відрижку. Соня відчула тухлий запах і нарешті спромоглася видавити з себе бодай щось:

      – Що з нею?

      – Вона помирає, не бачиш? – запитав тато.

      – Чому? – запитала Соня, оскільки не придумала нічого кращого.

      – Напевне, в неї щось зі шлунком, – сказала мама.

      – Вона… Прийшла?..

      – Ну не я ж її приніс! – відповів тато і подивився на дочку поглядом, котрий говорив: “Досить тупих запитань”.

      – Сьогодні вранці? Я це хотіла спитати, – сказала Соня.

      – Іди в дім, – наказала мама.

      – Що ви з нею зробите? Ви її залишите?

      – Викинемо на вулицю, блін! – Втрутився тато. – Іди вже в дім.

      Соня послухалася. Вона більше не могла дивитися на муки вмираючої тварини. Не могла бачити як та блює і відчуває провину в тому, що приносить незручності людям своїм станом.

      Дівчинка забігла в дім, попрямувала в ванну, повернула кран і заплакала.

      ***

      Вона лежала і слухала музику в навушниках: Ріанна, Ед Ширан, 21 Pilots і Three Days Grace, коли в кімнату зайшла мама і сіла на ліжку біля дівчинки. Соня стягла навушники.

      – Ми з татом вирішили відвезти її до ветеринара, – сказала вона.

      – Думаєте, її можна вилікувати? – здивувалася Соня.

      – Ні, – похитала головою жінка. – Їй зроблять укол і вона засне… назавжди.

      – Її уб’ють, мамо, називай речі своїми іменами.

      Мама нічого не відповіла, натомість спробувала обійняти дівчинку, але та не дала, зіскочила з ліжка і почала одягатися.