Таємнича пригода в Стайлзі. Аґата Крісті

здавалося, прочитав мої думки. Він похмуро кивнув головою.

      – Ні, ви маєте рацію, – сказав він, – усе було б інакше, якби там існував міцний кровний зв’язок. Вона була добра та щедра до Кавендішів, та не була їхньою рідною мамою. Кров має значення, завжди пам’ятайте: кров має значення.

      – Пуаро, – мовив я, – я волів би довідатися, чому ви цікавилися тим, що вживала місіс Інґлторп минулого вечора? Я все прокручую це в думках, але ніяк не можу зрозуміти, який це має стосунок до справи.

      Він мовчав кілька хвилин, крокуючи поруч зі мною, та зрештою промовив:

      – Я не проти вам розповісти, хоча ви знаєте, що я не маю звички щось пояснювати до завершення. Наразі існує точка зору, що місіс Інґлторп померла від отруєння стрихніном, за припущенням, поданого їй з кавою.

      – Так.

      – Що ж, о котрій годині подавали каву?

      – Близько восьмої.

      – Отож вона її пила між восьмою та пів на дев’яту, не пізніше. Проте стрихнін – достатньо сильна отрута. Його дія була б відчутною дуже швидко, можливо, за годину. Але у випадку місіс Інґлторп симптоми не проявилися до п’ятої години наступного ранку: дев’ять годин! Та велика кількість їжі, спожитої в той самий час, що й отрута, могла б сповільнити її дію, хоча навряд чи на такий довгий час. Проте цю можливість варто взяти до уваги. Але, зважаючи на сказане вами, вона небагато з’їла на вечерю, а симптоми не розвинулися аж до наступного ранку! А це вже досить цікава обставина, друже. Щось може проявитися на розтині, що пояснить це. А до того – просто запам’ятайте це.

      Коли ми наблизилися до будинку, нас вийшов зустрічати Джон. Його обличчя мало стомлений і змарнілий вигляд.

      – Це просто жахлива справа, мсьє Пуаро, – сказав він. – Чи Гастінґс пояснив вам, що ми хвилюємося щодо розголошення?

      – Цілковито вас розумію.

      – Бачите, на цей час то лише підозри. Немає нічого конкретного.

      – Власне. Але варто перестрахуватися.

      Джон звернувся до мене, виймаючи свій портсигар, запалюючи цигарку.

      – Знаєте, що той чоловік, Інґлторп, повернувся?

      – Так. Я його зустрів.

      Джон жбурнув сірник у клумбу поруч, що було для Пуаро неприйнятним. Він підняв сірник і обережно його закопав.

      – Важко зрозуміти, як до нього ставитися.

      – Такі труднощі довго не триватимуть, – тихо промовив Пуаро.

      Джон мав розгублений вигляд, не зовсім розуміючи прихованого значення цих слів. Він вручив мені два ключі, які передав доктор Бауерстайн.

      – Покажіть мсьє Пуаро все, що він бажає побачити.

      – Кімнати замкнені? – запитав Пуаро.

      – Доктор Бауерстайн уважав це за потрібне.

      Пуаро вдумливо захитав головою.

      – Тож він у цьому впевнений. Що ж, це спрощує наше завдання.

      Ми разом піднялися до кімнати, де сталася трагедія. Для зручності надаю планування кімнати та розташування меблів.

      Пуаро замкнув двері зсередини й миттєво взявся до інспекції кімнати. Він переходив від однієї речі до іншої з прудкістю коника-стрибунця.