Таємнича пригода в Стайлзі. Аґата Крісті

де проживав зі своїми співвітчизниками, і я пообіцяв незабаром навідатися. Потім він ефектно підняв капелюх, прощаючись із Синтією, і ми рушили до котеджу.

      – Дуже приємний чоловік, – сказала Синтія. – Я й не знала, що ви знайомі.

      – Самі того не знаючи, ви виявили гостинність до знаменитості, – відповів я.

      Решту дороги я переказував їм різні подвиги й перемоги Еркюля Пуаро.

      Усі повернулися в чудовому настрої. Коли ми ввійшли в передпокій, місіс Інґлторп вийшла зі свого будуара. Здавалося, вона чимось стривожена й засмучена.

      – А, це ви, – сказала вона.

      – Тітонько Емілі, щось сталося? – запитала Синтія.

      – Звісно, ні, – різко відповіла місіс Інґлторп. – Що може статися?

      Тоді вона помітила Доркас, покоївку, яка йшла в їдальню, і попросила її занести в будуар кілька марок.

      – Так, мадам. – Стара служниця завагалася, а тоді нерішуче додала: – Мадам, може, вам краще лягти спати? У вас дуже втомлений вигляд.

      – Мабуть, ти маєш рацію, Доркас… Так… Ні… Не зараз. Мушу закінчити кілька листів, перш ніж заберуть пошту. Ти розпалила камін, як я просила?

      – Так, мадам.

      – Тоді я ляжу одразу ж після вечері.

      Вона знову повернулася в будуар, а Синтія дивилася їй услід.

      – Оце так! Цікаво, що ж сталося? – звернулася вона до Лоуренса.

      Він, здавалося, не почув її, бо, не зронивши й слова, розвернувся й вийшов із будинку.

      Я запропонував дівчині трохи пограти в теніс перед вечерею і, коли Синтія погодилася, побіг нагору по ракетку.

      Сходами спускалася місіс Кавендіш. Можливо, це моя вигадка, та вона також мала дивний стурбований вигляд.

      – Добре прогулялися з доктором Бауерстайном? – запитав я, намагаючись бути якомога байдужішим.

      – Я не ходила, – коротко відповіла вона. – Де місіс Інґлторп?

      – У будуарі.

      Вона схопилася рукою за поруччя, тоді, здавалося, зібралася з силами перед зустріччю й швидко спустилася повз мене сходами, пройшла через коридор до будуара й, увійшовши, зачинила за собою двері.

      Коли за кілька хвилин, прямуючи на тенісний корт, я пробігав повз відчинене вікно будуара, то не міг не почути уривок з їхнього діалогу. Мері Кавендіш говорила голосом жінки, яка відчайдушно намагається не втратити самоконтролю:

      – Тобто ви не покажете це мені?

      На що місіс Інґлторп відповіла:

      – Люба моя Мері, це не має нічого спільного з тією справою.

      – Тоді покажіть мені.

      – Запевняю тебе, це не те, що ти думаєш. Це взагалі тебе не стосується.

      На що Мері Кавендіш відповіла з дедалі сильнішою гіркотою в голосі:

      – Звичайно, я мала здогадатися, що ви покриватимете його.

      Синтія чекала мене й нетерпляче заговорила:

      – Що я розповім! Була жахлива сварка! Я вже все дізналася від Доркас.

      – Що за сварка?

      – Між тіткою Емілі та ним! Я таки сподіваюся, що вона нарешті викрила його!

      – То Доркас була присутня?

      – Звичайно,