Мітфордські вбивства. Джесcіка Фелловз

Читать онлайн.
Название Мітфордські вбивства
Автор произведения Джесcіка Фелловз
Жанр Исторические детективы
Серия
Издательство Исторические детективы
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-5374-2, 978-617-12-5375-9, 978-617-12-5057-4, 978-1-250-17078-1



Скачать книгу

застиг. Вона стояла біля дверей, рукою стискала округлу ручку. Думала: «Доки триматимуся за неї, зі мною все буде гаразд».

      У майже повній темряві здавалося, ніби загострилися всі відчуття. Вона відчувала запах елю в його диханні, поту, що просочувався з кожної пори; їй навіть ввижався запах бруду під його нігтями. За дверима почулося човгання: Стівен прихилився вухом до дверей, щоб послухати.

      – Ходи сюди, дівчинко, – промовив Ліам і рукою сковзнув до застібки паска, жовта мідь відблискувала в напівсвітлі.

      Луїза не рухалася.

      – Не дуже добре вихована юна леді, правда? – сказав він.

      У Луїзи побілили кісточки на руках.

      Його голос пом’якшав.

      – Тобі нічого боятися. Я хочу лише подивитися. Тобі поталанило з обличчям, ти це знаєш?

      Він фиркнув від сміху, підходячи до неї, та простягнув руку. Луїза відступила й схрестила руки на грудях.

      – Ти ні на що не дивитимешся, – сказала вона. – Чого б ти там не хотів, я тобі цього не дам. Торкнешся мене, і я закричу.

      Чоловік зареготав.

      – Тихіше. У цьому немає потреби. Послухай, справа в тому… – він стишив голос та нахилив голову, щоб говорити їй просто в вухо. Вона знову відчула запах алкоголю та поту й заплющила очі.

      – Справа в тому, що твій дядько винен мені грошей. Усе, що тобі потрібно зробити, – тільки трохи попрацювати, і я про це забуду. Поїдеш зі мною до Гастінґса, і я поверну тебе, не встигнеш і оком змигнути. І жодній душі цього знати не треба.

      Луїза й досі стояла біля дверей. Їй здалося, що вона почула Стівена – приглушений шум. Вона уявила, як він заткнув собі рота кулаком.

      Однією рукою Ліам притиснув її до стіни. Тоді й зародився страх. Вона різко підняла руки, намагаючись відштовхнути його, але він був сильніший: перехопив їх однією рукою, а іншою сковзнув вздовж її тіла, мацаючи вигин талії, стегна.

      Луїза завмерла. Вона дивилася повз його голову у вікно навпроти – зашторене, але, збігшись упродовж років, гардини вже не сходилися посередині. Крізь щілину виднілася лампа з жовтим спокійним мерехтливим сяйвом. На вулиці було порожньо. Луїза вдивлялася на тротуар, на жмутки трави, що виросли поміж каміння. Намагалася проникнути всередину цих щілин, припасти до землі у темряві. Вона вже робила так, це найбезпечніше.

      А тоді зі сходів долинув якийсь звук – Ма кликала її.

      Дуже різко, важко дихаючи, Ліам відсахнувся від неї. Відступивши, він застібнув ґудзики на куртці та підняв комір.

      – Лише ніч у Гастінґсі, – сказав він. – Хіба ж я багато прошу?

      З того, що було потім, Луїза не надто багато пам’ятала, лише його в коридорі та приглушені голоси. Тоді Стівенові кроки, важкі та нерівномірні, коротким східцевим маршем. І, нарешті, тиша.

      На автоматі вона змусила себе зрушити з місця, піти на кухню, закип’ятити води в чайнику та обережно зробити чаю. Вона зігріла заварник, налила молока в глечик і з глибини буфета витягла порцелянову чашку з блюдцем. Батько купив матері біло-синій порцеляновий сервіз якраз перед народженням Луїзи.