Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю. Іван Драч

XVII століття, містить чимало співів наступного століття – серед них, як твердить академік В. М. Перетц, є одна пісня Сковороди, титулована як «Жаль над злеиждевенным временем житія». Але більш відома вона за своїм початком: «Ах ушли ж моя літа». Належність її Сковороді обстоювали, крім академіка В. М. Перетца, Г. П. Данилевський, М. І. Петров, Д. І. Багалій. Це один з кращих віршів поета, в ньому, по-перше, ясніше проступає традиція, що зв’язувала Сковороду з києво-могилянцями, і, по-друге, виразніша конденсація українізмів, що наближає його до І. П. Котляревського. Тематично цей кант близький віршеві «Боится народ сойти гнить во гроб».

      Ах ушли ж моя літа, як вихор с круга світа,

      Тилко як во сне здалося,

      Же на свете прожилося.

      М. І. Петров, досліджуючи творчість Сковороди, писав у 1880 році: «Його вірші на Україні були дуже популярні, а надто дві його пісні: «Всякому городу нрав і права» та «Ах ушли ж моя літа, як вихор с круга світа», і хоч вони були написані книжною тодішньою мовою, але, діставшись до народу, згодом протягом часу набули сильного українського кольору, їх досі співають на Україні старці, а перша з них увійшла навіть у збірку галицьких пісень Вацлава з Олеська та Жеготи Паулі без свідомості самих збирачів».

      У 1650 році капітан артилерії польського королівського уряду француз Гійом де Вассер де Боплан видав у Руані книгу «Опис України». Ось як він характеризує трудяще населення землі козацької: «Вони дотепні, розумні, вимогливі й щедрі, не жадібні до великих багатств і надзвичайно цінують свою свободу: без неї вони не можуть жити й за неї піднімають повстання, коли бачать, що магнати починають її обмежувати».

      Та минуло сто років: заможні верстви віддавали перевагу накопиченню багатства, свобода їм була ні до чого. Однак Сковорода оспівував свободу як найвищу суспільну цінність, проповідував, що дорожчого від волі немає нічого в світі. Йому відповідала освічена загравами гайдамацька Умань, а турбаївці ще махали в житі тими косами, які знадобляться їм на Базилевських. Пани ж переписували собі в альбоми сковородинський вірш «De libertate» («Про свободу») і старанно стежили, щоб на конюшні вчорашній козак Грицько добре побив учорашнього козака Степана, бо той заборгував гроші за ліс, які витратив на горілку.

      Славлячи волю, Сковорода пише:

      Что за волность? Добро в ней какое?

      Ины говорят, будто золотое.

      Ах, не златое! Если сравнить злато, —

      Против волности еще оно блато.

      Ці слова він протиставляє тій пошесті накопичення багатства, яка охопила українське панство. Ніяке багатство не може замінити волі:

      О, когда бы же мнѣ в дурнѣ не пошитись,

      Дабы волности не могл как лишитись.

      Будь славен вовѣк, о муже избранне,

      Волности отче, герою Богдане!

      В іншому вірші Сковорода висловлює просто-таки антимонархічні ідеї, пророкує загибель «міра безсовѣтного», який тільки й надіється, що на царів:

      О міре!