Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман. Юрій Пересічанський

Хапальний рефлекс і бажання хоч якогось добра були всеохопними, всемогутніми і непереборними.

      Особливого ж напруження це непереборне хотіння добра в нашого головного героя досягло в шкільні роки Славка. Звичайна радянська сільська середня школа, до котрої пішов Славко Пузик, як і всі радянські діти, досягши певного віку, здавалося, за визначенням повинна була б нівелювати будь-які відмінності матеріального й соціального стану школярів. Насправді ж ці відмінності були досить таки помітні, особливо ж вони були помітними для надзвичайно вразливого щодо чужого добра ока Славка Пузика. Багато з його однокласників мали такий одяг і взуття, такі портфелі, таке шкільне приладдя, про яке Славко міг тільки мріяти.

      Найбільше ж заздрісну уяву Славка вражав син голови місцевого колгоспу Сергій. Мало того, що цей Сергій був на два роки старшим за Славка високим широкоплечим красенем, то ще й одягався, як якийсь капіталістичний буржуй, з самого дитинства мав велосипеди, які міняв на все більші, згідно зі своїм віком, з шостого класу їздив на мопеді, а з восьмого – на новенькій «Яві» чеського виробництва. Хіба ж могло таке залишити Славка байдужим?

      Яким же шляхом міг би Славко дістатися до заповітного оволодіння хоч якоюсь більш-менш вартісною часткою омріяного добра? Як відшукати той невичерпний гаманець, який сипонув би скарби на голову сина звичайного радянського колгоспника? Де той «Сім-сім», котрий відкрив би йому печеру з цими скарбами? Такі, й подібні до них, питання нескінченним болючим чорториєм нуртували в стражденній душі нашого головного героя.

      Будучи хлопчиком невисокого зросту, з огрядненьким черевцем, з опасистим обличчям з веснянками на кирпатому носі, з водянистими очима під майже білими бровами, і, нарешті, з якимось безбарвним рідким волоссям, яке вже в дитинстві справляло враження облисіння, Славко, ясна річ, прекрасно розумів, що йому ніяк не світить оволодіти скарбом шляхом раптового одруження з якоюсь принцесою. І такий романтичний шлях досягнення омріяного добра був безжально відкинутий Славком вже з перших класів, коли з боку дівчаток він наразився на не вельми прихильне ставлення.

      Тоді Славко спробував хоч якось розбагатіти шляхом торгівельної діяльності, що, взагалі-то, з точки зору комуністичної ідеології розглядалось як діяльність буржуазно-капіталістична, тобто ворожа. «Треба просто щось купити дешевше, – метикував собі Славко, – і продати це комусь дорожче, при цьому переконавши цього когось у тому, що він теж купує дешевше». І Славкові таки вдалося провести перші торгівельні операції: він обміняв гумку для стирання на напівсписаний олівець, потім цей олівець обміняв на авторучку без ампулки, потім провів ще декілька обмінів, в результаті яких став власником великого гачка для рибної ловлі. Гачок був і справді великим, тобто риба, яку можна було б упіймати на цей гачок, теж мала б бути великою, але Славко не тільки не вмів ловити рибу,