Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман. Юрій Пересічанський

Читать онлайн.



Скачать книгу

звела на Пузика-батька погляд радянська влада в особі голови сільради місцевого комуніста Степана, коли новонародженого принесли для реєстрації в сільраду. – Мабуть, до попа бігав за таким іменнячком.

      – Просто Гервасій – то… – почав було батько Гервасія згадувати, як батюшка сказав, що Гервасій – то схоже на Гельвецій, а то був такий французький філософ, котрий був матеріалістом, як і комуністи, але пам’ять старшого Пузика підводила, і врешті, не змігши повторити слова батюшки, він сказав: – Гервасій – то був хвранцуцький йолоп, який матерився так, як і комуністи.

      – Хх-х-е, матері твоїй ковінька, тудить його в закапелок розтудить… (…пі-і-і-і…) …, – завершила дискусію радянська влада, використавши впереміж із міцним перегаром такі ж міцні, добірні, забористі всесоюзно-російські трьохповерхові матюки, доводячи таким чином істинність тези про притаманність матеріалізму (здатності материтися, тобто матюкатися), як французьким йолопам, так і радянським комуністам. – Гервасій, то й Гервасій, – погодився, почесавши потилицю, Степан і записав ім’я новонародженого в «метрику».

      А от Гервасій вже називав своїх дітей сам, без будь-якого озирання на церковників – отакий прогрес. Ні, звичайно, Гервасій, так як і незчисленні покоління його предків обов’язково хрестив усіх своїх дітей, не зважаючи на несхвалення, а іноді й на прямі заборони комуністичної влади, але приходив він на хрестини вже з готовим, узгодженим з дружиною, ім’ям дитини і просто називав це ім’я батюшці, і батюшка змушений був приймати такий порядок речей – отакий прогрес.

      Славко ж народився, коли його батько Гервасій був уже в дуже літньому, майже похилому віці. Славко, взагалі, був останнім із дітей Гервасія. Може, тому й таке славне ім’я. А втім, хто його знає. Народився ж Славко вже в часи, котрі за задумом і розрахунками засновників і будівничих Радянського Союзу мали б закінчитися часами повної і остаточної перемоги комунізму, яка повинна була б прийти на зміну періоду розвинутого соціалізму.

      Але розвинутий соціалізм все ніяк не закінчувався й не закінчувався, мутуючи в усілякі дикі різновиди в залежності від того, який із перестарілих, що давно вижили вже з розуму, генсеків приходив до влади після чергової смерті свого попередника. А мерли генсеки, як мухи, оскільки наймолодший із них через старість пам’ятав лише те, що він анічогісінько не пам’ятає, і пересувався лише за допомогою двох тіло-охоронців, котрі, стиснувши з обох боків тіло генсека, переносили його так від трибуни до трибуни, намагаючись таким чином надати тілу вертикального стану і створити враження, що це ніби генсек пересувається сам. Але створити таке враження все ж не вдавалося, оскільки голова генсека завжди завалювалась або вбік, або вперед, а ноги безвільно волоклися позаду. А тому при пересуванні генсека радянське телебачення демонструвало тільки його груди, повністю від плечей до пупа унизані орденами й медалями.

      Взагалі-то,