Енеїда. Вергілій

царицю, і поки у місті його дивувала

      455 Велич мистецької праці, угледіти встиг, як бої всі

      Трої зображено, бачив війну, про яку уже слава

      В світі лунала, Пріама пізнав він і поруч – Атрідів,

      Вздрів і Ахілла, обом їм ворожого. Став і заплакав:

      «Є на землі ще десь місце, Ахате, чи є десь країна,

      460 Де ще не чули б про нашу недолю? Чи бачиш,

      Пріам ось, Слава і тут також має свою, їй належну заслугу;

      Вміють тут плакать над горем, бідою журитись людською.

      Геть увесь страх, бо ця слава і нам іще стане в пригоді».

      Так промовляє й безплідні малюнки ті оком голубить,

      465 Тяжко зітхає й сльозами рясними вмиває обличчя.

      Бачить тут, як у боях колись там, під Пергамом, бувало;

      Там он, бач, греки тікають, а молодь троянська жене їх;

      Там – своїм повозом гонить фрігійців Ахілл шоломистий.

      Ось недалеко і Резові шатра під білим брезентом

      470 Він розпізнав і заплакав. Ті шатра жахливо спустошив

      Крові жадливий Тідід, проникши до них, коли першим

      Сном всі заснули; ввів коней вогнистих він в табір раніше,

      Ніж напились вони з Ксанту й скубнули троянської паші.

      В другому місці було, як Троїл утікає, як кинув

      475 Зброю, сердешний хлопчина, – боєць, що Ахіллові рівний!

      Коні тікать почали, а він навзнаки на порожнім

      Повозі й віжки тримає. На шию опало волосся

      Й пил замітає, і землю скородить оберненим списом.

      А одночасно троянські жінки йдуть до храму Паллади,

      480 Їм неприхильної, й одіж несуть; в них розплетені коси,

      Сум на обличчях, покора, й долонями б'ють себе в груди;

      Та відвернулась богиня і очі спустила додолу.

      Гектора тричі довкола ілійського муру волочить,

      Тіло бездушне Ахілл продає там, на золото важить.

      485 Тут вже риданням гірким заридав він із самого серця,

      Зброю побачивши всю, і повіз, і другове тіло.

      Бачить Пріама, як руки беззбройні в благанні ламає.

      Між старшиною ахейців себе він пізнав після того,

      Й сходи бійців, і чорного Мемнона військо. А далі

      490 Пентесілея приводить ряди амазонок; мов місяць

      Їхні щити; вона в шалі, завзяттям між тисяч палає,

      Золототканою груди відкриті вона підв'язала

      Пов'яззю, – діва, а битись готова з мужами нарівні.

      Все це здавалось Енею дарданському подиву гідним,

      495 Аж занімів він, у місце одно свої втупивши очі.

      Входить до храму цариця краси неземної Дідона:

      Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва.

      Наче уздовж узбережжя Евроту або на верхів'ях

      Кінту Діана виводить танки, а за нею юрбою

      500 Линуть відціль і відтіль ореади, вона ж через плечі

      Свій сагайдак перекине, йдучи, і поставою юних

      Всіх перевищить богинь, аж Латоні безмовною млостю

      Серце вмліває. Так виглядала й Дідона, так само

      Весело серед юрби виступала, – над царством майбутнім

      505 Працю сама доглядала. Сіла у храмі