Название | Вбивство у «Східному експресі» |
---|---|
Автор произведения | Аґата Крісті |
Жанр | Классические детективы |
Серия | Еркюль Пуаро |
Издательство | Классические детективы |
Год выпуска | 1934 |
isbn | 978-617-12-3996-8, 978-617-12-3995-1, 978-617-12-3880-0, 978-0-00-752750-2 |
– Сніг?
– Авжеж. Мсьє не помітив? Потяг зупинився. Ми заїхали в замет. Бозна як надовго ми тут застрягли. Пам’ятаю, як одного разу сніжило весь тиждень.
– А де ми є?
– Між Віньківцями та Бродом.
– Là là? – сказав роздратовано Пуаро.
Провідник пішов і повернувся з водою.
– Bon soir, Monsieur[28].
Пуаро випив склянку води і вклався спати.
Він саме засинав, коли щось знову розбудило його. Цього разу наче щось важке глухо гепнуло біля дверей.
Він схопився з ліжка, відчинив двері та виглянув. Нічого. Але справа, далі по коридору віддалялася жіноча постать, убрана в червоне кімоно. У протилежному кінці коридору на невеличкому стільці сидів провідник і щось підраховував на великих аркушах паперу. Панувала мертва тиша.
– Мабуть, усе це нерви, – сказав Пуаро й знову ліг спати. Цього разу він спав до ранку.
Коли він прокинувся, потяг усе ще стояв. Пуаро підняв шторку й виглянув. Високі кучугури снігу оточували вагон.
Він глянув на годинник і побачив, що вже було по дев’ятій.
За чверть десята охайний, чепурний та елегантний, як завжди, він увійшов у вагон-ресторан, де лунав хор скорботи.
Бар’єри, які досі розділяли пасажирів, тепер зникли. Усіх об’єднала спільна біда. Голосніше за всіх волала місіс Габбард.
– Моя дочка сказала мені, що це найлегша подорож у світі. Просто сядеш у потяг і зійдеш у Парижі. А тепер ми тут надовго, – простогнала вона. – Моє судно відпливає післязавтра. Як мені на нього встигнути? І що ж, я навіть не можу зателеграфувати, щоб скасувати бронювання. Мене аж трусить, коли про це кажу.
Італієць сказав, що й у нього невідкладні справи в Мілані. Кремезний американець сказав, що «йому шкода, мем», і м’яко висловив надію на те, що, можливо, потяг надолужить затримку.
– Моя сестра, її діти чекають мене, – сказала шведка й схлипнула. – Я не можу попередити їх. Що вони подумають? Вирішать, що зі мною трапилося щось погане.
– Скільки ми тут пробудемо? – вимагала відповіді Мері Дебенгем. – Комусь хоч щось відомо?
У її голосі звучало роздратування, але ознак тієї гарячкової тривоги, яку вона проявила в Таврському експресі, Пуаро не помітив.
Місіс Габбард знову завелася:
– У цьому потягу нікому нічого невідомо. І ніхто навіть не намагається хоч щось зробити. Просто групка непотрібних іноземців. От якби ми були на батьківщині, хоча б хтось спробував щось виправити.
Арбатнот повернувся до Пуаро й заговорив виваженою французькою з британським акцентом:
– Vous êtes un directeur de la ligne, je crois, Monsieur. Vous pouvez nous dire…[29]
Усміхнувшись, Пуаро поправив його.
– Ні, ні, – сказав він англійською. – Це був не я. Ви сплутали
28
Доброго вечора, мсьє (
29
Оскільки ви – директор цієї компанії, гадаю, ви зможете нам сказати (