Карибська таємниця. Аґата Крісті

і Фауна. Ну то як сьогодні – вам пощастило?

      Кроки, що наближалися, належали чотирьом постояльцям готелю, яких міс Марпл уже знала в обличчя. То були дві подружні пари, і хоч міс Марпл ще не була знайома з їхніми прізвищами, проте знала, що до високого чоловіка з кучмою густого посивілого волосся зверталися як до «Ґреґа», а його дружина, жінка із золотавим волоссям, була відома як Лакі, а двох інших, які складали другу подружню пару, худого темноволосого чоловіка та вродливу жінку з обвітреним і засмаглим обличчям, називали Едвардом та Евелін. Вони були ботаніками, наскільки вона зрозуміла, й цікавилися також птахами.

      – Можна сказати, не пощастило, – відповів Ґреґ. – Принаймні ми не знайшли те, чого шукали.

      – Я не знаю, чи знайомі ви з міс Марпл? Полковник і місіс Гілінґдон та Ґреґ і Лакі Дайсони.

      Вони приязно привіталися з нею, і Лакі голосно сказала, що помре, якщо їй негайно або трохи згодом не дадуть чогось випити.

      Ґреґ помахом руки покликав Тіма Кендела, який сидів неподалік із дружиною, переглядаючи якісь бухгалтерські книги.

      – Привіт, Тіме. Принесіть нам чогось випити. – Він обернувся до інших і запитав: – Пунш?

      Усі ствердно кивнули головами.

      – Для вас те саме, міс Марпл?

      Міс Марпл подякувала, проте сказала, що ліпше вип’є свіжого лимонаду.

      – Отже, свіжий лимонад і п’ять пуншів, – сказав Тім Кендел.

      – Приєднуйтеся до нас, Тіме.

      – Я б залюбки. Але мені треба заповнити рахунки. Не можу скинути всю роботу на Молі. Сьогодні виступає шумовий оркестр, до речі.

      – Чудово! – вигукнула Лакі. – Прокляття! – спохмурніла вона. – Я вся в колючках. Ой! Едвард навмисне затягнув мене в колючий чагарник!

      – То були гарні рожеві квіти, – сказав Гілінґдон.

      – І гарні довгі шпичаки. Ти справжній садист, Едварде!

      – Не те що я, – сказав Ґреґ, усміхаючись. – Саме втілення людської доброти.

      Евелін Гілінґдон сіла поруч із міс Марпл і стала весело базікати, звертаючись до неї.

      Міс Марпл поклала своє плетіння на коліна. Повільно й долаючи певні труднощі через ревматизм у шиї, вона обернула голову через своє праве плече й подивилася назад. На певній відстані там стояло велике бунгало, у якому жив багатий містер Рейфаєл. Але там не видно було ознак життя.

      Вона цілком доречно відповідала на зауваження Евелін (справді, якими добрими були до неї люди!), а її погляд замислено ковзав по обличчях двох чоловіків.

      Едвард Гілінґдон здавався добрим чоловіком. Спокійний, але дуже чарівний… А Ґреґ був великим, збудженим, переповненим галасливою радістю. Він і Лакі нагадували їй канадців або американців.

      Вона подивилася на майора Полґрейва, який явно перегравав у своєму намаганні здаватися добродушним.

      Розділ другий

      Міс Марпл порівнює

      І

      Того вечора в «Золотій Пальмі» було дуже весело.

      Сидячи за своїм столом у кутку, міс Марпл із цікавістю озиралася навкруг себе. Їдальня була великою кімнатою, відкритою з трьох боків до теплого