Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. Сергій Плохій

тісний зв’язок з новою організацією, але більше не відповідало за її фінансування і щоденну роботу. Це стало сходинкою вгору і для генерала Гелена, який очолив БНД і керував ним наступні двадцять два роки[101].

      Під час війни генерал-майор Гелен відповідав у генштабі вермахту за військову розвідку на Східному фронті. Після війни він запропонував архів свого відділу й частину людей до послуг американської армії в Баварії. Відмовитися від такої щедрої пропозиції американська розвідка не могла – вона щойно починала роботу на радянському напрямі. Мало того, Гелен запропонував американському командуванню інформацію про членів комуністичної партії в лавах Управління стратегічних служб, попередника ЦРУ. Цілий рік Гелена і його людей допитували у Сполучених Штатах. Влітку 1946-го їх випустили на свободу, вони повернулися до Німеччини й почали працювати проти СРСР та його східноєвропейських союзників.

      Гелен набирав на роботу колишніх офіцерів відділу східної розвідки німецького генштабу, абвера і, попри формальну заборону, СД – служби безпеки СС і нацистської партії. Більшість людей, запрошених в «організацію Гелена», у квітні 1956-го перейшли у БНД. Створення нової західнонімецької розвідки, по суті, звелося до легалізації «організації Гелена». Той факт, що у БНД працювало досить багато колишніх нацистів, був подарунком радянським спецслужбам і пропагандистській машині. Колишні нацисти були легкою мішенню для шантажу, перевербування й нападок у пресі. Після смерті Бандери радянська і східнонімецька пропаганда одразу накинулася на БНД. Багато офіцерів БНД особисто знали Бандеру за часів війни, коли вони співпрацювали з національними частинами у складі німецької армії.

      Прикінцеві примітки

      1

      Richard Deacon and Nigel West, Spy! Six Stories of Modern Espionage (London, 1980), 127; Karl Anders, Murder to Order (New York, 1967), 51–54; Московські вбивці Бандери перед судом, ред. Данило Чайковський (Мюнхен, 1965), 194–198 [Цитати зі стенограм суду, опублікованих в цьому виданні, подано за сучасним правописом, осучаснено також слововжиток. – Прим. пер.].

      2

      Див.: Nikita Sergeevich Khrushchev, with an introduction, commentary, and notes by Edward Crankshaw, translated and edited by Strobe Talbott, Khrushchev Remembers (Boston, 1970), 262. (рос. видання: Никита Хрущов, Время, люди, власть. Воспоминания в 4-х кн. (М.: Моск. новости, 1999)); Дмитрий Веденеев и Сергей Шевченко, «Признался!.. Забирайте!», 2000, 14 февраля 2002; Tarik Cyril Amar, The Paradox of Ukrainian Lviv: ABorderland City Between Stalinists, Nazis and Nationalists (Ithaca, NY, 2015), 242–248; Юлія Кисла, «Пост імені Ярослава Галана». Осінній атентат у Львові, Україна модерна, 6 січня 2014, http://uamoderna.com/blogy/yuliya-kisla/kysla-galan.

      3

      William Taubman, Khrushchev:

101

E. H. Cookridge, Gehlen: Spy of the Century (New York, 1972); James H. Critchfield, Partners at the Creation: The Men Behind Postwar Germany’s Defense and Intelligence Establishments (Annapolis, MD, 2003), 200–218.