Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. Сергій Плохій

Степана Бандери, що примчалися з Цепелінштрасе, швидку допомогу вже не застали. Вони поговорили з його донькою, вона сказала, що в батька, напевно, був серцевий напад. Тоді вони розпитали подружжя Гамзе. На підлозі біля вхідних дверей і біля ліфта була кров. Біля дверей стояв пакет з помідорами, здавалося, що, перш ніж впасти, Бандера поставив його на підлогу. Коли засмучені колеги Бандери пішли, фрау Гамзе і Магдалена Вінкльман взяли віник, швабру, відро води і прибрали в під’їзді. За кілька хвилин не лишилося й сліду, що тут щось сталося. Гер Гамзе прибрав пакет з помідорами[73].

      Дорога від дому до лікарні була нетривалою, але Стефан Попель, як Бандеру записали в лікарні, не вижив. Черговий лікар оглянув тіло й констатував смерть від серцевого нападу. Впавши зі сходів, гер Попель розбив голову, з носа, рота і вух текла кров. Жодних ознак насильства на тілі не виявили – схоже було на нещасний випадок. Шкода, звісно, але таке трапляється, лікарі й медсестри не раз бачили подібні випадки.

      Колеги пана Попеля, які одразу приїхали в лікарню, трималися іншої думки. Судячи з того, як вони говорили про його смерть, Попель був їхнім начальником. Важко сказати, який бізнес вів цей чоловік, але його підлеглі були приблизно того ж віку – років п’ятдесят. Усі добре одягнуті, говорили німецькою із сильним слов’янським акцентом. Між собою вони теж говорили якоюсь слов’янською мовою. Хтось спитав, чи є шанси повернути пана Попеля до життя якими-небудь уколами чи кисневими масками. Почувши «ні», чоловік спитав, чи може це бути вбивством. Лікарю так не здалося: сходи – річ небезпечна, можна перечепитися і забитися на смерть на рівному місці. Колегам пана Попеля довелося змиритися з вердиктом медиків – смерть від серцевого нападу[74].

      Вони повернулися в контору й почали власне розслідування подій того дня. Ранок 15 жовтня в будинку на Цепелінштрасе, 67, де квартирували різні відділення ОУН-б, нічим не відрізнявся від інших днів. Степан Бандера прийшов близько восьмої в супроводі свого охоронця Василя Сколоздри, відомого в еміграції під псевдо «Ніновський». Бандера пройшов у кабінет, а Ніновський вийшов у друкарню газети «Шлях перемоги», яка розташовувалася на першому поверсі будинку.

      Конторські працівники почали збиратися близько дев’ятої. Того ранку до Бандери приходили три працівники, всіх потім допитала поліція і служба безпеки ОУН-б. Близько одинадцятої тридцяти Бандера вийшов із кабінету і спустився в редакцію газети, де працювала його близька знайома, дружина колишнього шефа служби безпеки ОУН-б, закинутого 1951 року в Україну, Мирона Матвієйко, Євгенія. Він спитав, чи не хоче вона під’їхати до ринку й купити фруктів, але Євгенія відмовилася. Згідно зі звітом ЦРУ про обставини смерті Бандери, складеному через кілька місяців, «вона відмовилася тричі, пославшись на те, що не в настрої і нічого не хоче». У тому ж звіті зазначено, що «Бандера наполягав і сказав, щоб вона поїхала просто за компанію. Вона погодилася, тільки коли попросили й інші працівники».

      Вони

73

Московські вбивці, 23–24, 33, 42; Romanowski, Bandera, 8.

74

Московські вбивці, с. 24–25.