Ідеальний командний гравець. Як розпізнати і розвинути три основних якості. Патрік Ленсіоні

машини Боббі там не було.

      – Він поїхав п’ять хвилин тому, – пояснив один із робітників, що стояв біля трейлера.

      Джефф вирішив побути трохи на майданчику, дорогою він вітався з усіма робітниками, кого тільки бачив. Йому просто хотілося скласти краще уявлення про цей колектив. Звісно, це була не перша його поїздка на об’єкт; від самого початку роботи в компанії він узяв собі за звичку кілька разів на тижні виїздити «в поле». Але Джефф ніколи не був в Oak Ridge, в основному через те, що об’єкт був майже завершений, і там він міг мало чому навчитися порівняно з іншими проектами, що перебували на ранніх стадіях. Але зараз Джефф вивчав нові деталі й оглядав майданчик як генеральний директор, хоч ніхто ще не знав, що він – їхній новий бос.

      Коли Джефф повернувся до офісу, Боббі і Клер сиділи за столом дядька Боба.

      – Овва, я думав, ти проведеш ранок у Oak Ridge, – сказав Джефф Боббі. – Гадаю, ми з тобою розминулися на кілька хвилин.

      Клер піднесла свій відкритий ноутбук до Джеффа і поставила його перед ним.

      – Тобі потрібно це прочитати. Ми розішлемо це за кілька хвилин, – трохи з сумом сказала вона.

      Джефф трохи розгубився.

      – Добре. – Він присів, щоб прочитати електронний лист, який Боб написав до співробітників. Це було зворушливе пояснення його стану здоров’я, розповідь про любов до VB і людей, які там працювали, та про печаль, яку він відчуває через те, що змушений піти. За кілька хвилин у Джеффа навернулися сльози. Боб також повідомляв, що був дуже радий назвати Джеффа новим лідером компанії. Він навіть зазначив, що Клер і Боббі висловили свою довіру до Джеффа і як до людини, і як до керівника.

      Коли Джефф закінчив читати листа, то глянув на Боббі та Клер, які, здавалося, відразу ж засумували за Бобом і розхвилювалися через майбутнє компанії.

      – Боб хотів розіслати відеозвернення, – пояснила Клер, – але вирішив, що не зможе цього витримати, бо буде надміру емоційним.

      – І на той випадок, якщо тобі цікаво, він сказав правду про те, що ми в тобі впевнені, – додав Боббі.

      На щастя, Клер порушила мовчанку:

      – Добре, хлопці. Нам треба працювати. – Вона зупинилася і глибоко вдихнула. – То що там відбувається в Oak Ridge, Боббі?

      – Сьогодні ситуація була нормальна. Ось чому я й приїхав раніше. Я подумав, що треба взятися до роботи якомога швидше.

      Джефф підійшов до свого столу і відкрив записник.

      – Тоді добре. Поговоримо про персонал. – Він звірився з записами. – Загалом у нас є вісім тижнів, щоб найняти 60 чоловік.

      Боббі поморщився.

      – О, не кажи про вісім тижнів. Кажи «два місяці». Так звучить довше. – Потім він виправив свого боса. – І найбільш імовірно – 80 чоловік.

      Джефф збентежено глянув у записник:

      – Зачекай. Вчора ти сказав «60».

      Клер пояснила:

      – Ми сказали, що нам потрібно більше шістдесяти осіб персоналу для проекту. Тому нам доведеться найняти щонайменше 80.

      – Чому?

      – Бо щонайменше двадцять із них від нас піде під час будівництва.

      Джефф був шокований.

      – Але