Протистояння. Том 2. Стівен Кінг

де збирались основні сили Флеґґа. Він нікуди не поспішав. Літо котилося до завершення. Скоро перевали Скелястих гір занесе снігом, і хоча снігоочисників удосталь, водіїв на них виділяти не стануть. Надійде довга зима – час, щоб зібратися, згуртуватися. А у квітні… чи травні…

      Надін лежала в пітьмі та дивилася на небо.

      Боулдер – її останній шанс на порятунок. Та старенька – її остання надія. Здоровий глузд і раціональність, які вона сподівалася знайти в Стовінгтоні, почали формуватися в Боулдері. Вони були добрими, хорошими людьми, думала Надін, і якби ж для неї все було так просто – для неї, жінки, що піймалася в божевільне хитросплетіння пристрасті та суперечливих бажань.

      Наче домінантний акорд, що програвався знову й знову, в її голові пульсувала непохитна віра в те, що вбивство в такому спустошеному світі є найстрашнішим гріхом, а її серце цілком упевнено промовляло, що спеціалізація Рендалла Флеґґа, його козир – це смерть. Та як же вона жадала зімкнути свої вуста з його холодними губами… більше, ніж хотіла цілунку того хлопця зі школи чи іншого, з коледжу… навіть більше, ніж поцілунків з обіймами Ларрі Андервуда.

      «Завтра ми будемо в Боулдері, – подумала Надін. – Може, тоді я й дізнаюся, чи скінчилася моя подорож…»

      Небо дряпнула падаюча зірка, і, наче дитина, вона загадала бажання.

      Розділ 50

      Наближався світанок, забарвлюючи небо на сході в ніжний рожевий колір. Стю Редман і Ґлен Бейтман пройшли вже приблизно півшляху до верхівки гори Флеґстафф у Західному Боулдері, де передгір’я Скелястих гір здіймалося з пласкої рівнини доісторичним видивом. У передранковому світлі Стю думав, що сосни, які запустили своє коріння, наче кігті, в майже прямовисну скелю, подібні до вен, випнутих на руці якогось велетня, що виткнулася із землі. Десь на сході Надін Кросс нарешті ковзнула в неглибокий півсон, який не приносить відпочинку.

      – Болітиме ж у мене голова ввечері, – зауважив Ґлен. – Просто повірити не можу, що після студентських часів отак пив усю ніч.

      – Світанок того вартий, – відгукнувся Стю.

      – Ще й як. Чудовий. Ти раніше бував у Скелястих?

      – Ні, – відказав Стю. – Але радий, що потрапив.

      Він хильнув вина з глека, а тоді продовжив.

      – Добре вже в голові гуде… – він мовчки окинув оком краєвид і за кілька секунд кривувато посміхнувся до Ґлена. – Що ж зараз має статися?

      – Статися? – Ґлен звів догори брови.

      – Атож. Тому я тебе сюди й привів. Сказав Френні: «Я його напою як слід, а тоді покопаюсь у нього в голові». Вона сказала: «Давай».

      Ґлен усміхнувся.

      – На дні винної пляшки чайного листя не побачиш.

      – Не побачиш, але вона пояснила мені, що означає те, чим ти займався раніше, – соціологія. Це дослідження взаємодії груп. То зроби якесь розумне припущення.

      – Позолоти ручку, чирвовий!

      – Золото – без проблем, лисику. Завтра поведу тебе до Першого національного банку і мільйон доларів