Полонез для мера. Тетяна Ковтун

Скрізь чіпко укорінювався гендлярський базарний бізнес, гуманітарка та контрабанда тримали на собі міську торгівлю. Повідкривалися модні кафе та нічні кіоски. Епоха яскравих етикеток і підроблених товарів потребувала своїх героїв – тих, хто сприймав світ і стверджувався в ньому через обман, відкат і тиск. Алік відчував себе в цій обстановці, як риба у воді.

      Черговий віддав честь генералу і попередив:

      – На вас чекають.

      Верес побачив у приймальні гордий східний профіль Думанова. Яскрава краватка красувалася під комірцем розкішної сорочки. Костюм, лаковані черевики і брендовий годинник на зап’ястку свідчили про рівень самоповаги відвідувача.

      – Доброго дня. Заходьте, – запросив Верес колегу по міській раді, пропустив його вперед, після чого міцно причинив за собою двері.

      На столі вже лежали свіжі службові зведення і добірка новин, підготована Дзеном. Одну з інформацій він виділив червоним фломастером. Вона розпочиналася зі слів: «Вбито екс-главу Національного банку України Вадима Гетьмана».

      – Бачите, що коїться?! – Олександр Володимирович запропонував відвідувачу добірку з новинами. – Піднімається градус підготовки до виборів.

      – Та це ще коли буде! Аж у жовтні наступного року.

      Алік всівся зручніше у кріслі перед генеральським столом. Подія із загибеллю Гетьмана не справила на нього особливого враження. Утім, задля годиться, він додав:

      – Насправді президентська кампанія вже розпочалась. Є серед претендентів і ваш брат, правоохоронець.

      – Є, і не один, – нібито приязно відгукнувся Верес, відкриваючи теку зі своїми недавніми записами. Щойно йому довелося перебороти в собі гострий напад відрази до цього жевжика. Відраза осіла в ньому просто на фізіологічному рівні, і давно, а тепер піднялася з дна душі і могла ось-ось вихлюпнутися назовні. Показувати цього він не збирався. Натомість продовжував своїм звичайним голосом:

      – Отже, ближче до справи. Про те, навіщо я вас запросив прийти сюди. Є деякі спірні питання, що стосуються життя міста. До управління надійшла скарга підприємців, які торгують на міському речовому ринку. Згадують ваше прізвище. Я хотів би з’ясувати деякі деталі.

      Думанов швидко пробіг очима копію скарги, зауважив велику кількість підписів, що стояли під цим папером, і відрізав:

      – Це брехня.

      – Гаразд, прочитаймо ще раз цей лист, – сказав генерал. – Отже, підприємці пишуть: «Думанов найняв бандита-кілера керувати службою охорони на ринку».

      Алік зморщив носа і хотів, бува, підвестися з місця. Верес м’яко всадовив його назад у крісло, після чого почув:

      – Ну, крутиться там різна шушара: валютники, лохотронщики, кишенькові злодії. Який кілер? Що ви?

      Приватизація комунального ринку була одним із найвдаліших проектів Думанова. Хто ж не знав, що придбав він цей об’єкт за заниженою балансовою вартістю. Алік заволодів земельною ділянкою у два