Лялька. Даніель Коул

Святого Павла.

      Едмундс здався на милість обважнілих повік і боляче вдарився об скло з пасажирського боку. Він різко випрямився, розлючений на самого себе за таку слабкість, та ще й перед своїм офіцером-наставником.

      – Тож, то був він? – випалив Едмундс.

      Він відчайдушно прагнув зав’язати розмову, щоб хоч якось позбутися сонливості.

      – Хто?

      – Вульф. Той самий Натан Вульф.

      Раніше Едмундс уже кілька разів мимохідь бачив Вульфа. Він помітив те, як його колеги поводяться з досвідченим детективом, усвідомлюючи абсолютно небажану атмосферу відомості, що оточувала його.

      – Той самий Натан Вульф, – хихикнула Бакстер.

      – Я чув так багато історій про те, що трапилося, – він замовк, чекаючи якогось сигналу, що йому варто закрити цю тему. – Ти вже давно його знаєш, правда?

      Бакстер продовжувала мовчки вести авто, так, немовби Едмундс узагалі нічого не говорив. Він відчував себе дурнем від того, що подумав, ніби вона коли-небудь обговорюватиме таку важливу тему з новачком. Він уже збирався витягти телефон, аби чимось себе зайняти, коли, неочікувано, вона відповіла.

      – Ми були напарниками.

      – То він і справді вчинив усе те, у чому його звинуватили? – Едмундс знав, що це небезпечна територія теми, але його щира допитливість переважила ризик спровокувати гнів Бакстер. – Фабрикування доказів, напад на підсудного…

      – Дещо з цього – так.

      Едмундс несвідомо охнув, таки спровокувавши Бакстер.

      – Не тобі його судити. Ти й гадки не маєш, що це за робота, – вигукнула вона. – Вульф знав, що Халід і був «Палієм». Він знав це. І знав, що Халід це знову зробить.

      – Мали бути якісь законні докази.

      Бакстер із гіркотою розсміялася.

      – Просто зачекай кілька років, коли ти спостерігатимеш за тим, як ці шматки лайна виходитимуть сухими з води знову і знову, – вона замовкла, відчуваючи, як заводиться. – Не все можна розділяти лише на чорне та біле. Те, що зробив Вульф, було неправильно, однак він вчинив так із відчаю й мав на те правильні мотиви.

      – Навіть жорстоко напавши на людину у переповненій судовій залі? – з викликом запитав Едмундс.

      – Особливо це, – відповіла Бакстер.

      Вона була занадто зосередженою на дорозі, щоб помітити цей тон.

      – Він не витримав тиску. Колись і ти не витримаєш, і я, бо всі через це проходять. Молись лише про те, що коли це станеться з тобою, знайшлися поруч ті, хто буде на твоєму боці. Ніхто не став на бік Вульфа, коли це сталося… навіть я.

      Едмундс промовчав, почувши в її голосі жалкування. Він чекав, поки Бакстер продовжить, якщо захоче.

      – Його збиралися посадити за це. Прагнули крові. Хотіли зробити цей випадок показовим прикладом «осоромленого детектива», а потім, одного морозяного лютневого ранку, здогадайся, кого впіймали на гарячому біля засмаженого трупа школярки. Вона б і досі була живою, якби до Вульфа тоді прислухалися.

      – Господи, –