Лялька. Даніель Коул

Адамс? – запитав він.

      – Хто?

      – Адамс. Твій новий напарник.

      – Едмундс?

      – Правильно. Едмундс.

      – А я звідки знаю?

      – Едмундсе! – заревів Сіммонс через усю кімнату, набиту людьми.

      – Це він тепер твій новий напарник? – тихо запитав Вульф, неспроможний приховати у своєму голосі натяку на ревнощі, і це змусило Бакстер посміхнутися.

      – Я замість няньки, – прошепотіла вона. – Він перевівся до нас із Фрауда. Бачив лише кілька трупів. Згодом може навіть заплакати.

      Крізь натовп до них незграбно пробирався молодий чоловік. Йому було десь двадцять п’ять. Надто худорлявий і бездоганно вдягнений, якщо не зважати на брудне рожевувато-блондинисте волосся. Він тримав напоготові записника й осяйно всміхнувся своєму шефу.

      – Якого висновку дійшли судмедексперти? – запитав Сіммонс.

      Едмундс перегорнув назад кілька сторінок.

      – Гелен сказала, що її команда не знайшла у квартирі жодної краплини крові. Вони переконані, що всі шість частин належать різним жертвам і їх грубо відокремили від кожного тіла. Можливо, слюсарною пилкою.

      – А Гелен не говорила нічого, чого ми ще не знаємо?

      – Насправді, говорила. Зважаючи на відсутність крові та недостатнє стягнення судин навколо ампутованих ран…

      Сіммонс закотив очі і глянув на годинник.

      – … ми можемо сказати напевно, що частини тіл відокремлювали вже після смерті жертв, – закінчив, здавалося, дуже задоволений собою, Едмундс.

      – Просто фантастична поліційна робота, Едмундсе, – саркастично промовив Сіммонс, а потім вигукнув:

      – Чи не міг би хтось скасувати доставку молока чоловікові, котрий утратив голову? Дякую!

      Посмішка Едмундса зникла. Вульф перехопив погляд Сіммонса й самовдоволено гмикнув. Свого часу вони обидва доходили однакових висновків. Усе це була частина тренування.

      – Я лише хотів сказати, що кому б там не належали руки та ноги, жертви точно мертві. Експерти знатимуть більше, щойно тіло перевезуть до лабораторії, – зніяковіло пробурмотів Едмундс.

      Вульф помітив у темних шибках відображення тіла. Зрозумівши, що не бачив його ще спереду, він обійшов труп, щоб оглянути його.

      – Що у тебе, Бакстер? – запитав Сіммонс.

      – Не багато. Незначні пошкодження замка, можливо, хтось колись намагався підібрати ключа. Наші поліціянти опитують сусідів надворі, але поки що ніхто нічого не чув. О, і з електрикою тут теж усе нормально, у квартирі викрутили всі лампочки, окрім тієї, що над жертво… жертвами, так неначе готували виставу.

      – А як щодо тебе, Вульфе? Вульфе?

      Вульф не звертав уваги. Він пильно дивився на мертве смагляве обличчя.

      – Перепрошую, тобі з нами нудно?

      – Ні. Вибач. Навіть за такої спеки плоть лише тільки почала розкладатися, що означає, що вбивця або вбив усіх шістьох жертв минулої ночі, що малоймовірно, або ж тримав тіла на льоду.

      – Згоден. Ми відправимо когось перевірити