Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець

Веремієнка. А третій сотник, Іван Мовчан, доводився сином добре відомого в Гетьманаті другої половини XVІІ ст. родича Богдана Хмельницького Федора Мовчана, котрий за своє буремне життя встиг побувати і полковником сердюцького полку під владою правобережного гетьмана Петра Дорошенка, і полковником прилуцьким, а згодом і стародубським під регіментом лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Федір був одружений із донькою Гаврила Веремієнка, а відтак Іван Мовчан доводився внуком останнього. І такий випадок, варто зауважити, не є унікальним в історії Гетьманату, де практикувалися й довільні зміни прізвища, і, за відсутності у старшини синів, їхні зяті успадковували не лише домове майно, а й старшинство.

      Крім, умовно кажучи, вертикальних родинних зв’язків, коли представники того чи іншого клану впродовж багатьох років посідали сотництво у певній «вотчині», історія Гетьманату багата й випадками розширення впливу певних родів по горизонталі, коли старшини з одного клану обіймали (подеколи в один і той самий час) сотницькі уряди в різних сотнях. Наприклад, Іван Носенко (Білецький), пасинок прилуцького полковника Івана Носа, посідав уряд сріблянського сотника Прилуцького полку, а його нащадки – Петро і Георгій Носенки (Білецькі) – підвищились до рівня сотників Прилуцької полкової сотні, утримуючи у своїх руках сотенний значок упродовж 1724–1733 та 1760 років відповідно.

      Як «знатний сотницький рід» можемо класифікувати і нащадків вихреста Марка Аврамовича – братів Марковичів: Андрія, Івана й Федора. Після одруження їхньої сестри Уляни з майбутнім гетьманом Іваном Скоропадським, Андрій Маркович 1701 р. посів уряд глухівського сотника (1714 р. отримав пернач лубенського полковника), його брат Іван з 1709 р. обіймав сотництво в Прилуцькій полковій сотні, яке після переміщення останнього на уряд прилуцького полкового судді в 1719 р. перейшло до ще одного представника Марковичів – молодшого брата Федора.

      Але найбільш успішним усе-таки був старшинський рід Базилевських. Його представник, Василь Базилевський, прибрав до рук сотенну владу в Білоцерківській сотні Миргородського полку ще в 1676 р. і утримав її аж до 1701 р.

      Після цього сотенний значок перейшов до його сина Лаврентія. Останній перебував на уряді довгих 36 років. А по його відході від справ у 1737 р. значок успадкував уже його син Іван, котрому випало урядувати до 1749 р. Водночас з 1731 р. в Остап’євській сотні при владі утвердився інший син Лаврентія – Федір, котрий сотникував до 1738 р., а по цьому на сотництво зійшов його син Григорій. Після відходу від справ Григорія 1764 р. влада в сотні перейшла до його рідного брата Федора. А того в 1772 р. змінив на уряді син Андрій. Якщо ж обрахувати сумарно, то Базилевські сотникували в Остап’євській і Білоцерківській сотнях Миргородського полку аж цілих 126 років.

      Як би це провокативно не звучало, але набагато складніше віднайти серед сотників не того, хто так чи інакше пов’язаний родинними зв’язками з представниками старшинської і сотницької корпорації Гетьманату, а того, хто б не був пов’язаний із ними…