Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець

Уляною Четвертинською та у другому шлюбі – зять гетьмана Данила Апостола) – бунчуковим товаришем, згодом, у 1741–1758 роках, генеральним підскарбієм. Інший небіж Скоропадського, бунчуковий товариш Іван Васильович Скоропадський, доводився зятем генеральному осавулу Степану Забілі.

      Семен Сулима, полковник переяславський.

      Невідомий художник XVIIІ ст.

      Одна небога Івана Ілліча, Анастасія Василівна, була видана за сина генерального судді бунчукового товариша Федора Васильовича Кочубея, а інша, Парасковія Василівна, одружена з хорунжим генеральної військової артилерії Іваном Івановичем Забілою. Внучаті племінники Скоропадського були пов’язані сімейними узами з полковником полтавським Василем Васильовичем Кочубеєм, родиною Милорадовичів, Яковом Полуботком.

      Не менш розгалуженим був і родинний клан Апостолів. Власне, найбільш відомий серед них – миргородський полковник (1682–1727), гетьман (1727–1734) Данило Апостол – доводився сином миргородського й гадяцького полковника, наказного гетьмана (1659–1678, з перервами) Павла Апостола та небожем миргородського полковника (1664) Дем’яна Постоленка. Його сини Петро й Павло, як ми уже згадували, посідали полковничі уряди в Лубнах і Миргороді. Один зять Данила Апостола – Лук’ян Якович Жураковський – був ніжинським полковником, другий – Михайло Васильович Скоропадський – генеральним підскарбієм; третій – Василь Васильович Кочубей – полтавським полковником (1726–1743).

      Параскева Сулима.

      Невідомий художник XVIIІ ст.

      Сватами Данила Апостола були генеральний осавул Яків Жураковський, генеральний осавул, згодом генеральний обозний, Іван Ломиковський; генеральний обозний Василь Дунін-Борковський; прилуцький полковник Дмитро Горленко; генеральний суддя Василь Кочубей.

      Можливо, приклади зі Скоропадськими й Апостолами є одними з найбільш показових, утім, вони далеко не винятки, а лише концентроване вираження універсального правила. Правила, згідно з яким практично вся вища козацька верства Гетьманату була тісно поєднана між собою сімейно-родинними зв’язками. Такий стан справ, з одного боку, сприяв консолідації елітної верстви, а з іншого – суттєво гальмував її розвиток, звужуючи можливості для кооптації до вищих владних ешелонів найбільш гідних і заслужених у Війську Запорозькому козаків. Зрозуміло, що формування олігархічного принципу доступу до влади суттєво зменшувало можливості козацького загалу впливати на владу в тій чи іншій її структурній частині.

      Сотенна старшина: люди, династії, клани

      Сотницькій корпорації ще більшою мірою, ніж полковникам, була притаманна тенденція успадкування влади від батька до сина. Тож у Гетьманаті сформувалось чимало сотницьких династій, які зберігали владу впродовж багатьох поколінь. Так, наприклад, у Борзненській сотні упродовж 1654–1773 років владу утримували Забіли, у Мглинській в 1669–1732 – Єсимонтовські, в Топальській в 1669–1782 – Рубці, в Лохвицькій в 1679–1727 – Гамалії,