Дракула. Брем Стокер

Ексетері, який знаходиться далеко від Лондона, купує для мене – за вашого милостивого сприяння – маєток у Лондоні. Чудово! А тепер скажу вам щиро, щоб вам не видалося дивним те, що я скористався послугами правника, котрий мешкає так далеко від Лондона, а не залучив до справи когось із місцевих юристів: я мотивувався прагненням не допустити можливості, щоб у цій угоді обслуговувалися ще чиїсь місцеві інтереси, окрім моїх власних. А тепер припустімо, що я, як людина ділова, захочу постачати товари, скажімо, до Ньюкасла, Дарема, Гарвіча або Дувра – то чи не легше було б доручити іншим людям виконувати це завдання у вищезгаданих портах?

      Я відповів, що вчинити у такий спосіб було б зовсім неважко, але ми, правники, користуємося системою посередницьких послуг, котрі ми надаємо одне одному, щоб клієнт міг просто довірити ведення своїх справ якомусь одному правнику і той виконував би всі його вказівки і побажання.

      – Але ж я й сам маю право контролювати свої справи, чи не так? – запитав граф.

      – Звичайно ж, – відповів я, – й так часто роблять ділові люди, котрі не бажають, щоб хтось був у курсі їхніх справ.

      – Чудово! – сказав граф і продовжив розпитувати мене про те, як здійснюються подібні доручення і які папери при цьому треба заповнювати, а також про труднощі, які можуть виникнути, але яким можна запобігти завдяки передбачливості. Я постарався щонайкраще все це йому пояснити, й у мене склалося враження, що з нього вийшов би прекрасний правник, бо він все передбачав і про все встигав подумати. Для людини, яка ніколи не була в нашій країні і яка явно не мала значного досвіду в бізнесі, його знання та проникливість були просто вражаючими. Задовольнивши свою цікавість стосовно тих тем, які ми обговорювали, і отримавши від мене підтвердження, котре я постарався зробити максимально переконливим за допомогою наявних у мене книжок, граф несподівано підвівся і спитав:

      – Чи писали ви нашому другові містеру Хокінсу або комусь іншому після того, як надіслали йому свого першого листа? – Приховуючи роздратування, я відповів, що не писав і що досі не мав для цього жодної нагоди.

      – Тоді пишіть зараз, мій юний друже, – сказав він, поклавши мені на плече свою важку руку, – пишіть нашому приятелеві або комусь іще і зазначте, будь ласка, що пробудете зі мною ще місяць, починаючи з сьогоднішнього дня.

      – Ви хочете, щоб я гостював у вас так довго? – запитав я, і серце моє похолонуло від такої перспективи.

      – Я дуже цього хочу; більше того – я не приймаю ніяких заперечень. Коли ваш хазяїн, тобто роботодавець, домовився, що хтось приїде сюди від його імені, то малося на увазі, що на першому плані будуть мої власні потреби. Я від цієї домовленості не відмовлявся. Чи не так?

      Я змушений був погодитися, бо іншої альтернативи не мав. Це була справа містера Хокінса, а не моя, і тому я мусив думати передусім про нього, а не про себе; до того ж, коли граф Дракула говорив, то у його очах і поставі було щось таке, що змусило мене пригадати, що я є в’язнем,