Крізь безодню до світла. Алла Рогашко

і давати концерти. Запросто! Я володію скрипкою не гірше за тих „зірок“, що приїздять до нас у Рівне. Але треба дочекатися слушної миті. Упевнений, у мене все ще попереду», – довірливо ділився він.

      Розповів, що без вагань пішов протоптаною матір’ю стезею, котра спершу теж працювала в їхній філармонії, а сьогодні – знана оперна діва в столиці. Вірі, певна річ, вона була не така знана. Цілком імовірно, що Мар’яна з Христею її й знають – вони вічно швендяють по концертах і театрах. Що ото за причуда: витрачати гроші на такі дурниці? Та й узагалі, їй якось не до того.

      Словом, хоча Віра й не поділяла захвату Влада від сценічних здобутків його матусі і його майбутніх успіхів, усе ж захоплено дивилась на нього. Його обличчя притягувало погляд: відкрите високе чоло, зачіска «а-ля Ален Делон», проникливі сині очі. Ну просто еталон краси якийсь, хай йому грець!

      Того вечора Віра так і не оговталась від шарму, яким був оповитий Владислав. Усі її стійкі переконання про нікчемність і виродження чоловічої статі були забуті й відкинуті десь на задвірки.

      Ще б пак! Він був зовсім не схожим на тих чоловіків, що оточували її. Такий інтелігентний, та ще й, судячи з усього, при грошиках. Можливо, багатенька матуся ще й спадок йому припасла. Він, звісно, нічого про це не говорив, але Віра не дурна, зметикувала враз. На ньому був дорогий костюм, не менш дорогі, вичищені до блиску, туфлі, на пальці – золотий перстень з каменем. А на його сорочці були запонки. Ну хто тепер носить запонки?! Це вже надмір, але нехай. Дивно, що він їздить у маршрутках, а не на власному авто. Це, напевне, єдиний його мінус.

      Віра з насолодою пригадувала час, проведений у кав’ярні з Владом. Її рука досі пахнула його парфумами. Він лише обережно доторкнувся її руки, такий галантний джентльмен, а запах досі лишився. Не мити ті руки, чи що?

      Та що ж це з нею таке? Невже втратила розум? Такого з нею ще не було. Вона ж ні на мить не припиняла думати про нього! Весь вечір її думки зайняті ним! Цим чоловіком! Як же так?

      А раптом він не той, за кого себе видає? Скільки є пройдисвітів! Вони ж кругом, куди не глянь. Нормальні чоловіки перевелися на цьому світі. Невже їй так пощастило? Чого б це раптом? Та й він: чому так учепився за незнайому жінку, котра випала на нього з маршрутки з торбою продуктів? Лишенько. Що ж його робити? Як не втратити голову, яку вона, здається, вже почала втрачати?

      Мобілка різко дзенькнула сигналом отриманого повідомлення: «Сонечко, я думаю про Тебе… Цей вечір був неповторний… З нетерпінням чекаю завтрашньої зустрічі… Солодких Тобі снів. Цілую».

      Прочитавши повідомлення втретє, Віра скрушно зітхнула. Ну невже не можна було просто подзвонити? Навіщо ці смс-ки? Що вони, підлітки якісь, чи що? Проте мусила визнати: то велика приємність, перечитувати раз за разом ті рядочки. Здається, він таки романтик, цей Влад…

      2

      І закрутилося… Віра – розумна, розважлива жінка! – таки втратила голову. Остаточно. Щоразу, з кожною зустріччю, Влад підтверджував свою інтелігентність і шляхетність. Два тижні, щовечора, вони зустрічалися за кавою. Тричі ходили до ресторану. Він