Мізері. Стівен Кінг

працював телевізор, але невдовзі замовк. Інколи бив годинник, і Пол намагався порахувати удари, але все збивався з ліку.

      «Парентерально. Через голку. По трубках. У вас на руці лишилися відмітини».

      Він підвівся на одному лікті, пошукав вимикач лампи та врешті-решт увімкнув світло. Він подивився на руки і в западинці над ліктем побачив тьмяні синці, що розповзалися пурпуровими та жовтуватими плямами, а посередині кожної запеклася кров від уколу.

      Відкинувшись на подушки, він зупинив погляд на стелі й став прислухатися до вітру за вікном. Він застряг у самому серці Скелястих гір, серед зими, і застряг тут із жінкою, в якої не все гаразд із головою, яка годувала його парентерально, поки він лежав без тями, і в якої, судячи з усього, бездонний запас наркотиків. А ще ця жінка нікому не розповіла, що він перебуває в неї.

      Це було важливо, але потім він усвідомив, що існували важливіші речі – починався відплив. Він став чекати на сигнал будильника, що мав долинути згори. Він іще довго мовчатиме, але Пол все одно почав чекати.

      Енні була божевільною, але він не міг без неї обходитися.

      «Оце я в халепу вскочив», – думав він і безтямно дивився у стелю, поки на чолі знову не почали виступати краплі поту.

9

      Наступного ранку Енні принесла чергову тарілку супу і сказала, що встигла прочитати сорок сторінок із того, що вона назвала «книжкою-рукописом». Вона повідомила Полу, що не вважає її такою ж вдалою, як інші книжки.

      – Важко слідкувати за сюжетом. Постійно стрибає туди-сюди в часі.

      – Це такий прийом, – відповів він. Зараз його організм перебував десь на межі болю та спокою, тож він міг більш-менш розуміти її слова. – Прийом, та й по всьому. Сюжет… сюжет диктує літературну форму.

      Він плекав слабку надію, що секрети ремесла мають її зацікавити, якщо не зачарувати. Бо, Господь свідок, вони зачарували більшість відвідувачів курсів літературної майстерності, які він був проводив у молодості.

      – Розумієш, цей хлопець розгублений, тож…

      – Атож, розгублений! Дуже розгублений, а від того – менш цікавий. Не нецікавий – я певна, ти не можеш створити нецікавих персонажів, – просто менш цікавий. А лихослів’я! Кожне друге слово – лайка! Нема…

      Вона замислилась, машинально згодовуючи йому суп і витираючи краплі з рота, навіть не дивлячись у той бік, як досвідчена машиністка не позирає на клавіші. Тож Пол без зусиль дійшов висновку, що вона була медсестрою. Не лікарем, аж ніяк. Лікар не вміє витирати слину з рота чи з такою точністю передбачити, звідки потече наступна краплина супу.

      «Якби синоптик, що слідкував за тим буревієм, знав свою справу так само добре, як Енні – свою, я би не вскочив у цю довбану халепу», – з розпачем подумав він.

      – Нема благородства! – Енні раптом скрикнула, підскочила та мало не пролила яловичий суп із ячменем прямо на його бліде, обернене догори обличчя.

      – Так, – відповів він, – я згоден із тобою, Енні. Дійсно, у Тоні Бонасаро мало благородства. Він виріс у нетрях і все життя намагався вирватися з поганого оточення, розумієш,