Солоденьке на денці пирога. Алан Бредлі

ніхто ще не знає про це, окрім тебе й мене – ну й убивці, звичайно.

      Вона проймала мене поглядом секунди три, не довше, і потім спитала:

      – Кого ж убили?

      – Я не знаю. Це мене й привело сюди. Але мені видається не позбавленим здорового ґлузду, що, раз хтось умирає в нас на грядці з огірками й навіть поліція не може встановити особу, найімовірніше місце поблизу, де він міг зупинитися – якщо він зупинявся поблизу, – це «Тринадцять селезнів». Можна мені зазирнути до облікової книги?

      – Не конче зазирати до неї, – відповіла Мері. – Наразі в нас лише один постоялець, і це містер Сандерс.

      Що довше я розмовляла з Мері, то більше вона мені подобалася.

      – І ми зараз у його номері, – люб’язно докинула вона.

      – Звідкіля він приїхав? – запитала я.

      На її обличчя набігли хмари.

      – По правді кажучи, не знаю.

      – Він тут раніше зупинявся?

      – Наскільки мені відомо, ні.

      – У такому разі мені до зарізу потрібна облікова книга. Будь ласка, Мері! Будь ласка! Це вкрай важливо! Поліція незабаром буде тут, і тоді всі мої пошуки зійдуть нанівець.

      – Я спробую… – сказала вона і, відімкнувши двері, вислизнула з кімнати.

      Щойно вона за поріг, я розчинила навстіж шафу. Крім кількох дерев’яних вішаків для одягу, там нічого не було, і я накинула оком на кофр, обклеєний наліпками, як дно корабля мушлями. Ці різнобарвні причепища мали імена – Париж, Рим, Стокгольм, Амстердам, Копенгаген, Ставанґер і так далі.

      На мій подив, упорати замок було не штука: я поторсала його – і він подався. Валіза була відкрита! Дві половини рвучко розчахнулися, і я опинилася віч-на-віч з убранням містера Сандерса – там лежав попелястий саржевий костюм, дві сорочки, пара коричневих оксфордів[50] (із попелястою саржею? навіть я не настільки пришелепкувата!) і м’який театральний капелюх, що нагадав мені світлини Ґ. К. Честертона в «Радіо Таймс».

      Витягаючи з кофра скриньки, я зважала, щоб їхній вміст не пішов шкереберть, – кілька волосяних щіток (підробка під черепаховий панцир), бритва (самозаточуваний «Валет»), тюбик для гоління («Морнінг прайд Брашлесс»), зубна щітка, зубна паста («Тимол» – особливо рекомендують для знищення бактерій, котрі спричиняють карієс), щипчики для нігтів, пластиковий гребінець і дві ромбоподібні запонки (чорний бурштин з Уїтбі, тут же викладено посріблені ініціали – Г. Б.).

      Г. Б.? Але ж це номер містера Сандерса? Чому тут значиться Г. Б.?

      Раптом двері відчинилися, і мені просичали:

      – Ти що робиш?

      Я здригнулася. На порозі стояла Мері.

      – Мені не вдалося роздобути облікову книгу… Батечко… Флавіє! Не можна так просто копирсатися в багажі постояльця! Ти стягаєш на нас біду. Покинь.

      – Хвилинку, – відповіла я, закінчуючи перевіряти кишені костюма. Я переконалася, що вони порожнісінькі. – Коли ти востаннє бачила містера Сандерса?

      – Учора. Тутечки. Ополудні.

      – Тут? У цьому номері?

      Вона глитнула й похитала

50

Оксфорди – чоловічі черевики на шнурках.