Морські пригоди «Зоряного мандрівника». Клайв Льюїс

не шкода було друзів, що нудилися в трюмі невільницького корабля Гавкінса, та решта дня виявилася вдалішою. Під вечір (бо їм довелося увесь час іти на веслах), після того як обійшли праворуч північно-східний виступ Дорну, а потім лівим бортом – Авру, вони увійшли у тиху гавань на південному узбережжі Аври, де до води спускалися мальовничі землі Берна. Підданці Берна, багато з яких, як було видно з борту, поралися в полі, були йоменами (тобто вільними людьми), і то були щасливий і квітучий край. Тут вони ступили на берег, де в невисокому будиночку з колонами, що виходив на затоку, на них чекала просто королівська вечеря. Берн, його чарівна дружина і славні доньки влаштували їм теплий прийом. Коли стемніло, Берн відправив човном посланця на Дорн із велінням здійснити певні приготуванні на день прийдешній, та які саме точно він не сказав.

      Розділ 4

      Що робив на острові Каспіан

      Наступного ранку лорд Берн раненько розбудив гостей і після сніданку попросив Каспіана зібрати всіх воїнів у повному бойовому спорядженні.

      – Та найголовніше, – додав лорд, – зброя й обладунки мають так блищати, неначе сьогодні королівське військо на очах цілого світу виступає в найвеличніший похід!

      Коли приготування були закінчені, люди Каспіана і невеликий загін Берна, напхом напхавшись у три шлюпки, узяли курс на Вузьку Гавань. Високо над головою Каспіана майорів королівський стяг; поруч із королем стояв його вірний сурмач.

      Незабаром вони підійшли до пристані, й Каспіан побачив, що на ній зібралася юрба. «Для цього я й посилав сюди гінця з радісною звісткою, – сказав Берн. – Усі вони – наші друзі й доброчесні громадяни». І, як тільки Каспіан ступив на берег, люди замахали руками й закричали: «Нарнії – ура! Хай живе король!» Тієї ж миті зі сторони міста залунав веселий передзвін: посланець Берна попіклувався і про це. Тоді Каспіан наказав прапороносцю виступити вперед, а сурмачу грати, не шкодуючи сил, і військо закрокувало вулицею. Під ногами солдатів дрижала земля, і їхні обладунки так вигравали на вранішньому сонці, що городяни проти волі жмурилися, моргали й утирали радісні сльози.

      Спершу військо вітали лише ті, кого попередив нічний вісник; адже вони до цього готувалися і про все знали заздалегідь. Потім за солдатами причепилася босонога дітвора: ще б пак, не часто ж доводилося бачити такий парад! Згодом долучилися школярі, які не забули прихопити хлопавки та тарахтавки й торохтійки; вони так само обожнювали паради і до того ж відчували: що більше на вулицях ґвалту та гармидеру, то швидше сьогодні скасують уроки. А далі й бабусі висунули з вікон голови в очіпках та дружно здоровили короля – адже що порівняно з ним якийсь там губернатор?! А потім на вулиці вибігли молоденькі дівчатка: по-перше, вони ніколи не споглядали справжнього короля, а по-друге, у сяянні шоломів і кольчуг Каспіан, Дриніан і всі решта видалися їм казковими красенями. А за дівчатами похопилися й парубки, аби довідатися, на що це там видивляються їхні дівчата. Тож, коли Каспіан добувся воріт палацу, усе місто вирувало