Мiстер Мерседес. Стівен Кінг

тепер уже задубілий від крові, рукав чиєїсь сорочки. Пізніше з’ясується, що він належав одному з постраждалих на ім’я Оґаст Оденкьорк. Було там також ще дещо. Щось, що блищало навіть у цьому бляклому вранішньому світлі. Щоб краще роздивитися, Ходжес присів на одне коліно. Він так і перебував у цій позі, коли до нього приєднався Гантлі.

      – Що там збіса таке? – спитав Піт.

      – Здається, шлюбна обручка, – відповів Ходжес.

      Так воно й виявилось. Те просте золоте колечко належало Френсін Різ, тридцятидев’ятирічній жінці з вулиці Біляча Гряда, пізніше його повернули її родині. Її довелося ховати з цією обручкою на підмізинному пальці правої руки, бо крайні три пальці її лівої було відірвано. Поліцейський патологоанатом висловив припущення, що це сталося тому, що, коли на неї стрибнув «мерседес», вона підняла руку в інстинктивному захисному жесті. Два з тих трьох пальців було знайдено на місці злочину незадовго перед полуднем десятого квітня. Вказівний палець так ніколи й не знайшовся. Ходжес гадав, що то якийсь мартин – один з тих важних розбишак, що по-хазяйськи патрулюють узбережжя озера – вхопив його і відніс кудись геть. Ця думка йому подобалась більше за альтернативну їй, огидну: що хтось з уцілілих біля Міського Центру забрав його собі як сувенір.

      Ходжес підводиться і жестом підкликає до себе одного з патрульних копів.

      – Треба його чимсь накрити, поки дощ не позмивав усі…

      – Брезент уже везуть, – каже коп і киває великим пальцем на Піта. – Це перше, що він нам наказав.

      – Ну, хіба ти не чудо? – мовить Ходжес непогано робленим голосом типової церковної леді, але напарник відповідає йому усмішкою бляклою, як цей день. Піт саме дивиться на тупе, забризкане кров’ю рило «мерседеса» і на застряглу в його хромованому радіаторі обручку.

      Підійшов інший коп, тримаючи в руці блокнот, відкриту сторінку якого вже почало брижити від вологи. Ідентифікаційний жетон підказав його ім’я: Ф. Шеммінгтон.

      – Машина зареєстрована на місіс Олівію Енн Трелоні, адреса Бузковий проїзд № 729. Це в Цукрових Пригірках.

      – Там, куди їдуть спати всі добрі «мерседеси», коли кінчається їхній довгий робочий день, – промовив Ходжес. – Офіцере Шеммінгтон, з’ясуйте, чи вдома вона. Якщо її там нема, спробуйте розшукати. Ви можете це зробити?

      – Так, сер, цілком можу.

      – Звичайна рутина, так? Розслідування обставин викрадення машини.

      – Ви праві.

      Ходжес обертається до Піта:

      – Перед кабіни. Звернув увагу?

      – Подушки безпеки не розкрилися. Він їх відключив. Говорить про умисність.

      – А також говорить про те, що він знає, як це робиться. Які твої висновки щодо маски?

      Піт, не торкаючись самого скла, задивився крізь дощові краплини у вікно з водійського боку. На шкіряному водійському сидінні лежала гумова маска – того типу, що її натягують на голову. Жмути дуркуватого помаранчевого волосся стирчали в неї над скронями, наче роги. Червона гумова бульба замість носа. Без голови, яка