Сяйво. Стівен Кінг

те, про що потім шкодує. Іноді він не думає так, як мусив би. Таке трапляється не дуже часто, але іноді трапляється…

      – Він зробив боляче Джорджу Гетфілду, як мені того разу, коли я розкидав його папери?

      «Іноді…

      (Денні з рукою в гіпсі)

      …він робить те, про що потім шкодує».

      Венді швидко-швидко закліпала очима, щосили заганяючи сльози всередину.

      – Щось схоже на те, любий. Твій тато ударив Джорджа, щоби зупинити його, коли той різав шини, і Джордж стукнувся головою. А потім відповідальні за школу люди сказали, що Джордж більше не може до неї ходити, а твій тато більше не може в ній викладати. – Вона замовкла, немов забракло слів, і боязко чекала на зливу запитань.

      – Ага, – мовив Денні і знову повернувся до споглядання вулиці. Цю тему вочевидь було закрито. Якби ж то її можна було так само легко закрити і для неї…

      Вона підвелася:

      – Піду нагору, вип’ю чаю, доку. Хочеш чашку молока з печивом?

      – Я краще виглядатиму тата.

      – Не думаю я, щоб він повернувся додому раніше п’ятої.

      – А може, він і раніше приїде.

      – Може, – погодилася вона. – Може, йому і вдасться.

      Вона вже пройшла півдороги по хіднику, коли він погукав:

      – Мамуню…

      – Що, Денні?

      – А тобі хочеться поїхати і жити в тому готелі цілу зиму?

      І що тепер, яку з п’яти тисяч відповідей вона мусить дати на це запитання? Як вона почувалася вчора, або минулої ночі, або сьогодні вранці? Усі її почуття були різними, покриваючи весь спектр, від ясної рожевості до мертвотної чорноти.

      Вона промовила:

      – Якщо це те, чого хочеться твоєму батькові, тоді й мені цього хочеться. – А після паузи. – А тобі хочеться?

      – Думаю, що так, – відповів він врешті-решт. – Тут нема з ким особливо гратися.

      – Ти сумуєш за своїми друзями, так?

      – Іноді я сумую за Скоттом і Енді. Ото й майже все.

      Вона знову підійшла до нього і поцілувала, куйовдячи його світле волосся, яке тільки-но почало втрачати немовлячу тендітність. Він був таким поважним малюком, і вона подеколи дивувалася, як же він уживається з такими батьками, як вона з Джеком. Райдужні надії, з якими вони розпочинали, розчинилися в цьому неприємному багатоквартирному будинку в незнайомому їм місті. Образ Денні з рукою в гіпсі знову виринув перед нею. Хтось у Небесному Розподільному Бюро зробив помилку, та ще й таку, якої, як вона побоювалася, не виправити ніколи і за яку міг розплатитися лише найневинніший сторонній свідок.

      – Тримайся подалі від дороги, доку, – промовила вона, міцно його обіймаючи.

      – Звичайно, мам.

      Вона піднялася нагору, а там зайшла до кухні. Поставила чайник і виклала на тарілку кілька печив «Орео»[18], на випадок якщо Денні вирішить прийти, поки вона полежить. Сидячи за столом перед своєю великою чайною чашкою, вона поглянула у вікно на нього: він так і сидів там, на бровці, у синіх джинсах і завеликому фірмовому

18

«Oreo» – подвійне печиво з різноманітною начинкою, що випускається з 1912 року.