Флорентійські хроніки. Державець (збірник). Никколо Макиавелли

послали до короля Філіппа Французького, якого Боніфацій викляв і позбавив королівського сану. Зміркувавши, що явна війна з римськими першосвящениками завершується або поразкою, або наражає на велику небезпеку, Філіпп поклав собі піднятися на хитрощі. Прикинувшись, ніби прагне замиритися з папою, він нишком відправив Ш'ярру до Італії, а той, діставшись до Ананьї, де стояв Боніфацій, скликав уночі своїх прихильників і полонив його. І хоча ананьїчани незабаром визволили папу, образа для намісника Христового була таким ударом, що він рішився ума і сконав.

      XXVI

      Саме Боніфацій ухвалив 1300 року постанову про відзначення ювілею, розпорядившись, щоб його надалі святкували кожні сто літ. На той час звада між гвельфами й гібеллінами спалахнула на повну силу. Оскільки цісарі кинули Італію напризволяще, багато італійських міст визволилось, але чимало з них стали жертвою тиранів. Папа Бенедикт вернув прелатам з роду Колонии кардинальську шапку і знову прийняв французького короля Філіппа до лона Церкви. З його смертю папою став Климент V, який, бувши французом, переніс папську столицю до Франції, року 1305. Тим часом помер Карл II, король Неаполітанський, якому спадкував його син Роберт, а цісарський трон дістався Генріху Люксембурзькому, який приїхав до Рима на коронацію, хоча папи там не було. Приїзд цей викликав у Ломбардії переполох, бо він повернув в Італію всіх вигнанців, як гвельфів, так і гібеллінів. Проте обидві сторони гризлися між собою й далі так запекло, що провінцію цю шматувала безперервна війна, яку цісар, попри всі намагання, виявився безсилий припинити. Він поїхав з Ломбардії й рушив генуезьким шляхом на Пізу, де намагався відвоювати Тоскану у короля Роберта. Тут йому не поталанило, і він подався до Рима, де провів лише кілька днів, бо Орсіні, яким підсобляв Роберт, вигнали його звідти, і він повернувся до Пізи. Щоб воювати з Тосканою успішніше і відбити її у Роберта, він намовив Федеріго, короля Сицилії, напасти на неї, але саме в той час, коли він розраховував захопити Тоскану й забрати у Роберта трон, він помер, а спадкоємцем його в імперії став Людовік Баварський. Під той час папська влада перейшла до Іоанна XXII, і за його папства цісар не припиняв нагінки на гвельфів і Церкву, яких обороняли переважно король Роберт і флорентійці. Так і пішли ті війни, які Вісконті провадили в Ломбардії проти гвельфів, а Каструччо з Лукки в Тоскані проти флорентійців. Та оскільки рід Вісконті дав початок герцогству Міланському, одній з п'яти держав, на які досі розкололася Італія, я гадаю, що слід докладно описати його корені.

      XXVII

      Коли в Ломбардії виникла згадана вже Ліга міст для оборони від Фрідріха Барбароси, Мілан, воскреслий зі своїх руїн і перейнятий наміром помститися за заподіяні йому кривди, пристав до цієї ліги, яка дала відсіч Барбаросі і на певен час пожвавила у Ломбардії діяльність церковної партії. Поки точилися ці війни, в Мілані особливо вбився в силу дім Делла Toppe, і слава його все зростала, тоді як цісар у цій провінції мав владу дуже незначну.