Жерміналь. Еміль Золя

суспільного середовища.

      Не менш важливим завданням Золя було «вивчити всю Другу імперію», «втілити в типах сучасне суспільство», змалювати цілий «соціальний вік людства». А це вже не що інше, як продовження бальзаківської традиції, бальзаківської соціальної епіки, і не випадково, як свідчать очевидці, на робочому столі Золя лежали томи «Людської комедії» – для надихаючого прикладу. Разом з тим Золя непокоївся, щоб «Ругон-Маккари» не справляли враження простого продовження «Людської комедії», звідси його нотатки «Відмінності між Бальзаком і мною». Основною відмінністю Золя вважав те, що сам він послідовно дотримується «наукового методу», тоді як творець «Людської комедії» грішив романтизмом; наголошував він також і на структурно-композиційній відмінності, на тому, що головним героєм «Ругон-Маккарів» виступає одна родина, тоді як «книги Бальзака заселяє цілий світ».

      А втім, принципової відмінності тут насправді немає, оскільки Золя подбав про те, щоб родина Ругон-Маккарів, надзвичайно розгалужена, проникла в усі верстви суспільства, на різні його рівні і могла репрезентувати всю його соціальну структуру. Отже, історія сім’ї Ругон-Маккарів є також полем широкого соціального дослідження. Оскільки для Золя родина – це клітина «соціального організму», все те, що в ній відбувається, має характеризувати суспільство в цілому, фокусуючи в собі його інтереси й прагнення, чесноти й пороки, контрасти й суперечності. Республіканець і демократ, Золя дуже критично ставився до відображеної ним епохи (широко відоме його визначення Другої імперії як «епохи безумства і ганьби»). Розгул егоїзму й корисливості, жадоба багатства й насолод, моральна розтлінність, характерні для цієї епохи, захоплюють і родину Ругон-Маккарів, представники якої «поженуться за швидким і нерозбірливим у засобах збагаченням». Одні з них розбагатіють, інші, як писав Золя в уже згадуваному проспекті, «залишаться бідними, але недуга часу теж не пощадить їхнього розуму й тіла». А в підсумку всі вони «своїми особистими драмами розповідають про Другу імперію», виявляють її ницу сутність і пояснюють неминучість її ганебного краху.

      Увесь цикл «Ругон-Маккари» можна умовно поділити на певні проблемно-тематичні групи. До першої з них віднесемо романи про велику буржуазію: «Здобич», «Дамське щастя» і «Гроші». Тут зв’язок Золя з бальзаківською традицією, його «спадкоємність» особливо очевидні. За словами П. Лафарга, Бальзак був «не тільки істориком суспільства свого часу, а й творчо передбачив ті фігури, які за Луї-Філіппа перебували ще в зародковому стані і лише після смерті Бальзака, за Наполеона III, досягли повного розвитку». Як свідчить стаття Золя «Людська комедія» Бальзака», цей факт усвідомлювався автором «Ругон-Маккарів», і він, ставлячи на меті «втілити в типах сучасне суспільство», знайшов «бальзаківських» персонажів у дійсності, «тільки вони стали ще нахабнішими й безсоромнішими» в новому «соціальному віці людства», винайшли ще ефективніші