Анатомічний атлас. Важко бути жабою. Артем Чех

привіт мамі, – казав Рило. – Виховали такого чудового сина.

      Тому Сережа не лінувався зайвий раз пройтися повз його кабінет, аби Рило виглянув, побачив його, Сережу Савку і знову похвалив, пригощаючи монпансьє. Інший завуч дивився на це крізь пальці і постійно повторював: «Ах, как би чєго нє вишло…»

      Віталіка Рило не любив. Він його не любив так, як іноді не люблять ніґери з Брукліна або Манхеттена ніґерів з Бронкса або східного Гарлему, називаючи їх чорнозадими, макаками, брудними волоцюгами.

      Рило називав Віталіка жабою.

      – Жаба, – казав він.

      Так і казав.

      Віталік не ображався. А чого йому ображатися? Та й на кого? На таку саму жабу, як і він, Віталік, на придурка, який весь час палить і задивляється на хлопчиків початкових класів, і хіба він, Віталік, не розуміє, чого це хтивий Рило так загострює свою розбещену увагу на якомусь Сережі. Та ясно чому. Віталік бачив пісюн Сережі, і йому все було зрозуміло, були відомі всі підступні ходи і облудливі плани цього фанатичного педофіла з замусоленими монпансьє в кишені його сірого, як і життя навкруги, піджака.

      Тільки от Савка не розуміє. Господи, думав Віталік, Савка нічого не розуміє і ведеться на цю вудочку, на ці жовті пальці, які пригощають Сережу цими льодяниками, що позлипалися в метаморфічну купу, до яких поприставало волосся, Рилове волосся… І Сережа, він, мій друг, ні фіга не розуміє, не бачить того волосся, а лише монпансьє, не бачить того педофільського спалаху в очах диявола, який тимчасово займає посаду завуча міської загальноосвітньої школи номер двадцять.

      – Савка, слухай… – почав було Віталік.

      – Я тобі приніс книжку.

      – Дякую. Але… Ти знаєш, я хотів би з тобою поговорити.

      – Валяй, – Савка присів на підвіконня.

      У шкільному коридорі пахло сечею та медикаментами.

      – Ти знаєш, Савка, мені здається, що тобі загрожує небезпека.

      – Яка ще небезпека? – з байдужим виглядом запитав Сережа.

      – Мені здається, що Рило хоче тебе трахнути.

      – Як трахнути? – не зрозумів Савка.

      – Просто трахнути.

      – Як же він мене трахне? – Для Сережи це, виявляється, було загадкою.

      – Ну, як у порнусі мужики трахають тьолок, тільки тут мужик трахне тебе.

      Сережа замислився.

      – Чекай, а з чого ти це взяв?

      – Я бачу по очах Рила. Він тебе хоче.

      – Та пішов ти, – образився Сережа.

      – Ну, як знаєш. Я тебе попередив.

      Пролунав дзвоник.

      Через тиждень Рило залишив Сережу після уроків у своєму кабінеті.

      Так і вийшло, похитав головою інший завуч.

      11

      Віталік зустрічався з Вітою вже тиждень.

      – Тільки ти нікому не розказуй, – попрохала Віта Віталіка.

      – Ну добре, – сказав Віталік і потягнув пальця до носа.

      – Ти їх хоч не їси? – злякалася Віта, миршава висвітлена дев'ятикласниця.

      – Що не їм?

      – Ну