Великі проводи. Пантелеймон Куліш

серце

      Потай усіх тужить?

      З веселої учти

      Голка утікає,

      І панська шаноба

      Його не втішає.

      Ой б’є-розбиває

      Щука-риба ряску?

      Не вважає Голка

      На дівочу ласку.

      Летить орел в небо,

      Розпустивши крила:

      З козаками Голці

      Розмова не мила.

      По синьому морю

      Лебідь виринає:

      Не простацьку Голка

      Думку собі має…

      VІІ

      Пішла-повилася

      З Лубень крутоярих

      Дорога розлога…

      Обняла козацьку

      Безоднюю душу

      Велика тривога.

      «Де ти живеш, славо,

      Праведне лицарство,

      Де тебе шукати?

      Ой ще ж тебе, славо,

      На вік не явили

      Високі палати.

      Ой чи то ж то слава

      Велика заслуга,

      Щоб свій рід підняти?

      Чи то слава славная

      На божому суді,

      Щоб люд рятувати?

      Ой із’їздив-звідав

      Я чужії землі,

      Розуму набрався;

      Ой бачив я славу

      Понад синім морем —

      Я в їй закохався.

      Ой шумлять байраки,

      Луги Низовії

      Буйними вітрами:

      Ой настало врем’я,

      Настала година

      Розмовлять з панами.

      Ой буде розмова

      У чистому полі

      Довгими списами:

      Гей, пишнеє панство,

      Шляхетне лицарство!

      Розквитайтесь з нами!

      Ой буде розмова,

      Гарматная рада

      Огнем, порохами;

      Напишемо листи,

      Вічні договори

      Гострими шаблями!»

      VІІІ

      Їде Голка чистим полем

      На воронім коні;

      За ним повчок панцерників

      У ясненькій зброї;

      За ним слуги молодії,

      Вози скарбованії;

      Під білими попонами

      Коні дорогії.

      Блищить шабля козацькая

      Від срібла та злата;

      Зрядив його пан ласкавий

      Як рідного брата.

      Горять в полі, против сонця,

      Сукні-єдамашки:

      «Не забувай, вірний слуго,

      Княжецької ласки».

      «Не забуду, не забуду!

      Хіба жив не буду!

      Ой я вам, вельможне панство,

      За все вдячен буду:

      І за те, що панські очі

      Й панські брови маю;

      І за те, що свого батька

      Змалку відбігаю;

      І за те, що моя мати

      Пішла за водою,

      Породивши паненятко

      В лузі над Сулою;

      І за те, що ви достатком

      Мене наділили,

      Награбивши, наздиравши

      З рідної Вкраїни.

      Ой