Небо над Віднем. Богдан Коломійчук

якусь мить наглядач тримав у руках невеличку скриньку.

      – Правда як в казці? – запитав він.

      Емма кивнула.

      – Так от, моя люба, перша таємниця цієї коштовності в тому, що в тій залі, – він вказав на зачинені двері, – насправді копія імператорського діаманту, а оригінал я тримаю зараз в руках…

      Сказавши це, Пройман відкрив перед нею скриньку.

      – Ну як? Ви не розчаровані? – запитав чоловік, вдосталь намилувавшись її здивуванням.

      – Ні, зовсім, – посміхнулась жінка, – я навпаки заінтригована ще більше, оскільки таємниця, як виявилось, не одна, адже ви сказали, що це була тільки перша.

      – Саме так, – підтвердив наглядач, – але перш ніж я відкрию другу, візьміть діамант в руки, щоб ви могли відчути цю красу на дотик.

      – Сміливіше, – підбадьорив її Пройман, помітивши, що Емма вагається.

      Жінка простягнула руку і обережно взяла прикрасу. Здавалось, ніколи ще вона не відчувала такого захвату, як зараз. Піднісши діамант до світла, Емма розглядала кожну грань і кожен візерунок на його вишуканій короні. Усе в ньому здавалось бездоганним та довершеним.

      Раптом, опам’ятавшись, вона повернула прикрасу наглядачу. Той все ще усміхався, спостерігаючи за нею.

      – Як довго, на вашу думку, ви його розглядали? – несподівано запитав Пройман.

      – Я, мабуть, трохи захопилася. Даруйте, – зніяковіла Емма.

      – Річ не в тому, моя люба. Мені справді потрібно знати скільки, на вашу думку, минуло часу.

      – Думаю, не менше п’яти хвилин, – відповіла вона.

      – Чи можу я попросити вас переконатися в цьому?

      Емму дещо здивувала ця його несподівана педантичність, але жінка вирішила не перечити.

      Та наскільки більшим стало здивування, коли вона побачила, що на циферблаті все ще була десята година. Стрілки не зрушили ані на хвилину!

      – Здається, мій годинник зламався, – з жалем сказала Емма.

      – Не турбуйтеся, він справний, – заспокоїв її Пройман, – тут справа в іншому…

      – В чому ж?

      – Якраз в другій таємниці діаманту. Камінь має властивість зупиняти час, коли хтось біля нього почувається щасливим.

      Жінка недовірливо посміхнулась, а потім знову глянула на циферблат і посмішка зникла з її обличчя. Годинник показував десять хвилин по десятій.

      – Чому тоді знову пішов час? – запитала вона.

      – Тому, що ви повернули мені діамант і більше не почуваєтесь такою щасливою, – пояснив Пройман.

      Раптом Емма розсміялась голосно та дзвінко.

      – Чудовий фокус! – сказала вона. – Ваша правда, я зовсім не шкодую, що повернулася сюди. Ви мене зачарували, пане Проймане.

      – Це був не фокус, пані Штайнер, – наглядач говорив доброзичливо, проте серйозно, – я не торкався вашого годинника і не впливав на нього в жодний інший спосіб. Все це було насправді, і ви тепер знаєте чудовий секрет імператорського каменю.

      – Цікаво, а цей діамант може повернути час назад? Чи тільки затримати? – Емма вирішила погодитись на